Інститут спільного інвестування: зарубіжний досвід
Ринкові засади організації української економіки спричинили кардинальні зміни в усіх галузях життєдіяльності суспільства. В короткі терміни виникали нові суб'єкти господарської діяльності, цілі галузі виробництва та інфраструктури. Особливий сплеск нововведень спостерігався у фінансовій сфері. Відмова держави від директивного управління економічним розвитком, обмеження джерел інвестиційної діяльності підприємств, неемісійне фінансування державних витрат сприяли розвитку альтернативних механізмів акумулювання та перерозподілу фінансових ресурсів. Такі механізми для ринкової економіки традиційно надає фінансовий ринок у всьому різноманітті своїх складових – ринку капіталів, ринку цінних паперів, ринку інвестицій тощо.
Запровадження приватизаційних паперів виконало дві функції: соціальну – забезпечило підтримку приватизаційного процесу громадянами, у яких номінально з'явилася можливість отримати частку державної власності; технічну – створило сурогат необхідних для приватизації, але реально відсутніх у країні коштів.
Механізми для проведення роздержавлення надав фондовий ринок. В терміновому порядку були розроблені нормативні акти, які регулювали діяльність фінансових посередників. Тут слід виділити два аспекти. По-перше, інвестиційні фонди, компанії та довірчі товариства акумулювали приватизаційні папери та вкладали їх великими пакетами в сертифікатні аукціони, що значно спростило і прискорило приватизаційні процеси. По-друге, діяльність фінансових посередників на вторинному ринку цінних паперів сприяла перерозподілу власності. Адже економіка, заснована на використанні акціонерного виробничого капіталу, не може повноцінно працювати при значному рівні розпорошеності власності. Якщо розвиток економіки відбувається природним шляхом, відповідна концентрація власності на засоби виробництва досягається автоматично; у вітчизняних же умовах функції перерозподілу обслуговували фінансові посередники. До речі, їх діяльність забезпечила приватизаційним майновим сертифікатам деяку конвертованість, в чому останнім було відмовлено ідеологами приватизації.
Таким чином, можна стверджувати, що стан розвитку фондового ринку України – результат виконання прийнятої програми приватизації.
У процесі приватизації понад 25% громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів були допущені лише закриті інвестиційні (взаємні) фонди, що дозволило значно прискорити процес приватизації, юридично стабілізуючи стан закритих інвестиційних фондів шляхом прямої законодавчої заборони надання будь-яких гарантій власникам приватизаційних паперів щодо прибутковості їхніх вкладень в інвестиційні сертифікати фонду.
При цьому слід наголосити, що закриті інвестиційні (взаємні) фонди посідають значне місце саме на цьому сегменті фінансового ринку як потенційні покупці акцій приватизованих підприємств. За даними Фонду державного майна України, на них припадає найбільша частка акумульованих фінансовими інститутами приватизаційних інститутів. Зазначене підтверджує і динаміка появи закритих інвестиційних (взаємних) фондів – понад 90% їхньої загальної кількості (див. рис.).
Структура українських інвестиційних фондів типова для низьколіквідного неефективного ринку і відповідає правовому режиму регулювання діяльності інвестиційних фондів.
На розвинених світових ринках ситуація протилежна – так у США – до 95% загальної кількості становлять відкриті фонди.
Недостатній рівень розвиненості інфраструктури ринку, низька питома вага операцій із залучення коштів шляхом ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: |
ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ
Ковтюх Віталій
відповідальний секретар спостережної ради ВАТ "Укртелеком"
|
