Доходи місцевих бюджетів: сучасний стан та перспективи
У статті розглядаються проблеми оптимізації дохідної бази місцевих бюджетів в частині чіткого розмежування власних та делегованих повноважень, а також подається розширений перелік надходжень до місцевих бюджетів для забезпечення сталого розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
Питання використання місцевих бюджетів як важливого практичного інструменту регулювання соціально-економічного забезпечення адміністративно-територіальних одиниць продовжує бути актуальним упродовж багатьох років. За цей час було зроблено багато кроків у напрямі побудови ефективної моделі функціонування місцевого самоврядування, проте, на жаль, і до сьогодні залишається проблема стабільності та забезпеченості дохідної частини місцевих бюджетів.
На законодавчому рівні невирішеними залишаються такі питання як зрозумілий і чіткий перелік власних і делегованих повноважень між усіма рівнями місцевих бюджетів, а також між місцевими і державним бюджетами. А неврегульовані повноваження не дають змоги законодавчо стабілізувати дохідну базу місцевих бюджетів. Це саме, в свою чергу, і є першопричиною неефективного функціонування місцевих бюджетів.
Основним завданням для подальшого зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів має стати проведення чіткого розподілу функціональних повноважень і відповідальності за надання послуг між рівнями влади, виходячи принаймні з таких критеріїв: послуга має бути максимально наближена до споживача і закріплена за тим рівнем влади, який спроможний найбільш ефективно її профінансувати. Щодо кожного виду бюджетних послуг законодавство повинно чітко встановлювати – хто і на якому рівні здійснює нормативно-правове регулювання і визначає стандарти надання послуг, хто і на якому рівні здійснює фінансування послуг, хто і на якому рівні організовує надання населенню послуг.
Майже всі основні показники та інструменти формування ресурсів визначаються державними органами. Так, база оподаткування, ставки, правила адміністрування та звітності визначаються на центральному рівні, і органи місцевого самоврядування реального впливу на жодну з цих позицій не мають. Водночас високий ступінь вирівнювання не мотивує місцеву владу до розвитку власної податкової бази, оскільки зусилля із збільшення надходжень ведуть до зростання вилучення до державного бюджету, а за умови одержання дотації вирівнювання немає сенсу їх збільшувати.
Місцеве самоврядування не має реальних важелів для контролю і частини власних доходів місцевих бюджетів. Найбільшу питому вагу у складі таких доходів становлять надходження плати за землю – більш як 55 відсотків. Проте розмір плати за землю може коригуватися місцевою владою лише у вузьких межах. У сфері місцевих податків і зборів ці повноваження полягають у можливості встановлювати ставку чи суму збору в межах максимуму, який не коригувався з 1993 року, та звільняти від деяких податків. Однак сьогодні суми надходжень від місцевих податків і зборів не можуть розглядатися як реальне джерело наповнення місцевих бюджетів. Їхня частка у складі доходів загального фонду поступово зменшується (від 3,3 відсотка у 2001 році до 1,6 відсотка у 2008-у).
Щорічно набуває обертів централізація бюджетних ресурсів – протягом ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: |
ТЕОРІЯ
Гризоглазов Денис
аспірант кафедри фінансів Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана
|
