КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМНО ВАЖЛИВИХ БАНКІВ


У статті розглянуто методологічні підходи та практичні аспекти побудови регулювання системно важливих банків національного та глобального рівнів. Представлено пропоновані Базельським комітетом базові принципи регулювання системно важливих банків. Виділено та описано основні елементи побудови регулювання діяльності системно важливих банків. Зазначено додаткові вимоги до капіталу відповідно до Базеля ІІІ з урахуванням статусу системно важливого банку. Розроблено рекомендації для побудови ефективного регулювання ідентифікованих національних системно важливих банків в Україні.

Постановка проблеми. Світовим фінансовим співтовариством визнано, що однією із причин, що каталізували поширення фінансових шоків в період кризи, є неконтрольована діяльність системно важливих банків (СВБ). Однією із ключових проблем виявилася підтримка СВБ у кризовий час та необхідність застосування превентивних заходів по зниженню (локалізації, утриманні) системної важливості СВБ у банківській системі. Досягнення консенсусу в підходах до регулювання діяльності СВБ приведе до синергетичного та стабілізаційного ефекту і рівноваги національної і світової банківської системи. Тому в межах Базеля ІІІ були запропоновані фундаментальні рекомендації по регулюванню діяльності СВБ.

Розробкою методичних рекомендацій щодо побудови ефективної системи регулювання СВБ займався Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (BIS), Рада з фінансової стабільності при G20 (FSB) та Європейська банківська організація (EBA). Перед національними центральними банками постає завдання імплементації розроблених глобальними регуляторами рекомендацій на практиці та активізації дієвого процесу регулювання діяльності СВБ. Більшість розвинених країн, мають вже повністю розроблені та адаптовані підходи до нагляду та регулювання СВБ, на жаль, в українських реаліях це питання відкрите і потребує розв'язання.

Аналіз останніх публікацій. Незважаючи на суттєві наукові доробки міжнародних організацій та іноземних дослідників, теорія побудови регулювання СВБ є одним із найменш розроблених розділів вітчизняної банківської практики. Окремі теоретичні та практичні питання щодо регулювання СВБ досліджуються відомими вітчизняними та зарубіжними науковцями, серед яких варто згадати В. Міщенко, С. Науменкова, Г. Карче-ва, Г. Пенікас, Ф. Алескеров, П.Прет, Я.Анвар, К.Сорамакі та Ч.Джоу. Істотний внесок у розробку фундаментальних положень регулювання СВБ зробив Базельський комітет (БК) та Рада з фінансової стабільності. Особливо корисним у ході побудови регулювання СВБ на національному рівні може стати досвід центральних банків Канади, Індії, Китаю та країн ЄС. Зважаючи на специфіку та відмінності банківських систем, можливості застосування зарубіжних наукових та практичних доробок в Україні обмежені, що вимагає їх адаптації до вітчизняних реалій.

Метою статті є визначення фундаментальних засад побудови регулювання діяльності СВБ з урахуванням міжнародного досвіду.

Основні результати дослідження. У сучасних умовах розвитку світової фінансової системи з метою забезпечення стабільності її функціонування важливого значення набувають питання ризиків, які пов'язані з недостатнім регулюванням банківського сектору у частині діяльності системно важливих банків. Аналіз наслідків світової фінансової кризи показав, що в багатьох випадках реалізація накопичених диспропорцій та ризиків є наслідком недостатнього регулювання діяльності СВБ, що становить загрозу для стабільності для всієї фінансової системи. Виявилось, що більшість центральних банків не змогли передбачити та запропонувати чітку систему заходів щодо регулювання СВБ і тим самими нівелювати їх вплив на фінансову систему.

Регулювання глобальних фінансових диспропорцій є прерогативою органів глобального регулювання. На сьогодні, серед ініціатив BIS та Ради

з фінансової стабільності щодо зменшення впливу діяльності глобальних СВБ на світову банківську систему є розробка ряду методичних документів та рекомендацій щодо їх регулювання, а саме:

1) пояснювальна записка «Системно важливі банки на глобальному рівні: методологія оцінювання та вимоги до додаткового поглинання втрат (HLA)» [1] - є основним документом, що містить ключові моменти побудови регулювання глобальних СВБ;

2) методичні рекомендації щодо ідентифікації глобальних СВБ «Системно важливі банки на глобальному рівні: оновлена методологія оцінювання та вимоги до додаткового поглинання втрат» [2]. Є більш конкретизованим та оновленим у частині застосування методики ідентифікації

СВБ;

3) методичні рекомендації щодо ідентифікації національних СВБ «Основи для роботи з системно важливими банками на національному рівні» [3] - уточнює основні принципи побудови регулювання національних системно важливих банків.

Ними передбачено, що з метою забезпечення стабільності банківської системи нагляд за системно важливими фінансовими інститутами (СВФІ) повинен ґрунтуватися на таких основних передумовах:

1. зниження морального ризику через забезпечення ефективного регулювання;

2. здатність до підвищеного поглинання збитків;

3. інтенсивний та ефективний банківський нагляд;

4. застосування превентивних заходів регулювання та нагляду за СВБ;

5. забезпечення стабільності банківської системи.

Визначальною рисою діяльності системно важливих фінансових установ є здатність до певного «викривлення» банківської системи, що веде до непропорційного розподілу системного ризику. Це обумовлено розширеною підтримкою уряду системно важливих банків та їх недостатнім рівнем соціальної відповідальності. Системно важливі банки потребують значних фінансових витрат на підтримку їх діяльності чи порятунку від неплатоспроможності, які залежать від:

- масштабів діяльності;

- взаємозв'язків з іншими банками, фінансовими інститутами та ринками;

- можливості заміни банку.

В листопаді 2000 р. на саміті в Сеулі було сформульовано рекомендації щодо зниження морального ризику для СВФІ, зокрема:

- системно важливі фінансові інститути повинні мати підвищену здатність до поглинання збитків з метою зменшення ймовірності їх дефолту;

- нагляд за СВФІ має бути спрямований на виявлення проблем на ранніх стадіях, тобто бути упереджуючим;

- основна фінансова інфраструктура повинна бути стійкою до поширення ризиків;

- наявність ефективної політики, яка відповідає вимогам регулятора

[7].

Описана в документах процедура регулювання діяльності СВБ складається з 4-х основних елементів (Рис.

1):

Перший елемент передбачає організацію та створення відповідних умов для забезпечення побудови ефективного регулювання діяльності СВБ. Другий елемент включає розробку методики та проведення процедури ідентифікації СВБ з метою подальшого регулювання їх діяльності, і передбачає. Третій елемент передбачає встановлення підвищених вимог

до капіталу СВБ для додаткового покриття втрат. Четвертий елемент включає в себе превентивні заходи щодо забезпечення ефективного моніторингу та оперативного контролю за діяльністю СВБ.

На етапі організації регулювання за діяльністю СВБ важливим аспектом є координація та узгодженість між державними органами у компетенції яких знаходяться СВБ. На глобальному рівні основними регуляторами діяльності СВБ є:

1. Банк міжнародних розрахунків (Базельський комітет);

2. Рада з фінансової стабільності.

Регуляторами по координації питань щодо національних СВБ виступають обрані владними структурами країни органи. Передбачається чіткий взаємозв'язок регуляторів національного та глобального рівнів.

Ключовим елементом концепції побудови регулювання СВБ є саме їх ідентифікація, яка ґрунтується на спеціально розробленій методиці. В основі методики ідентифікації глобальних СВБ Базельського комітету лежить індикаторний підхід [1, с. 6]. Базуючись на цьому підході, Ба-зельський комітет виокремлює певні категорії та індикатори для ідентифікації системно важливих банків на глобальному рівні (табл. 1).

До ідентифікованих глобальних СВБ Базельський комітет застосовує підхід розподілу глобальних СВБ на основі кошиків за яким виокремлюється п'ять кошиків різних категорій системної важливості. До банків розподілених по кошиках застосовуються різні вимоги до капіталу, з метою додаткового поглинання збитків.

Дослідження методичних рекомендацій Базельського комітету щодо ідентифікації глобальних системно важливих банків, дозволяє виділити основні етапи цього процесу:

1) виділення основних категорій та індикаторів, що у повній мірі характеризують ймовірний негативний вплив глобальних СВБ на стабільність фінансової системи;

2) визначення частки кожної категорії та кожного включеного в неї індикатора;

3) обрахунок показника системної важливості для кожного банку вибірки;

4) визначення граничного значення показника системної важливості;

5) розподіл ідентифікованих СВБ по блоках, виходячи із рівня системної важливості.

На основі іноземного досвіду ідентифікації глобальних системно важливих банків можна виділити основні критерії включення банку до вибірки: найбільші за розміром банки; банки, які були ідентифіковані як СВБ у попередньому році; банки, які були додані до вибірки національними регуляторними органами на основі наглядових суджень.

Станом на листопад 2015 року БК спільно із Радою з фінансової стабільності ідентифікував 30 глобальних СВБ розподіливши їх за блоками (табл. 2).

Порівняльний аналіз побудови регулювання системно важливих банків у різних країнах, дає підстави для наступних висновків. По-перше, більшість країн, зокрема Чехія, Швеція, Німеччина, Нідерланди, Індія, Австралія, Канада, Китай та Росія керуються рекомендаціями Базель-ського комітету для побудови системи превентивного регулювання за СВБ на національному рівні. По-друге, для процедури ідентифікації до кожної із банківських систем перелічених країн була адаптована Базельська методика ідентифікації на основі індикаторного підходу (табл. 3). По-третє, вибір категорій системної важливості є майже ідентичним у всіх проаналізованих країнах, що не можна сказати про включені у ці категорії індикатори. По-четверте, вибір набору індикаторів системної важливості у кожній країні мотивувався особливостями фінансових ринків та економіки в цілому. По-п'яте, у більшості країн регулятори роблять акцент на управлінні системним ризиком пов'язаним з діяльністю СВБ та мінімізації їх негативного впливу на стабільність банківського сектору та реальну економіку.

У питаннях регулювання діяльності СВБ на національному рівні більшість регуляторів успішно імплементували рекомендації Базельського комітету у частині встановлення інтенсивні-шого нагляду за СВБ, необхідності розробки методики ідентифікації, та встановленні додаткових вимог до капіталу (HLA). Розбіжності прослід-ковуються саме у побудові методики ідентифікації, що мотивується різними особливостями банківських систем та економік країн. Зокрема Індія використовуючи загальнозакріплені категорії Базельського комітету включає до них індикатор, котрі адекватно використовувати у країнах з розвиненим фондовим ринком (цінні папери в обороті, операції андерайтингу з облігаціями та на ринку капіталів, операції з позабіржовими деривати-вами, цінні папери на продаж та до погашення). У Швеції пропоновано застосовувати ряд складних ринкових показників, які вимагають збору значного обсягу даних для отримання достовірного результату. Зокрема,

серед них: MES (Marginal Expected Shortfall), тест Грейнджера, SRISK та ACoVaR. Безумовно перелічені показники є ефективними і сприяють більш точній оцінці системної важливості, але водночас вимагають значних ресурсних затрат та не є інтуїтивно зрозумілими.

Загальноприйнятим є встановлення рівня HLA, що є індивідуальним у кожній країні, і як правило варіюється від 1-3,5%. Такі захисні заходи є необхідними та виправданими враховуючи здатність СВБ впливати на стабільність банківського сектору. Встановлені вимоги дадуть змогу пом'якшити дію шоків на діяльність СВБ або взагалі поглинути їх, спрацювавши як «подушка безпеки» і не давши реалізуватися «ефекту зараження».

Широкий міжнародний досвід та вимоги глобальних органів регулювання діяльності СВБ стимулюють Національний банк України займатися питаннями СВБ. Питанню регулювання СВБ в Україні регулятором приділялося недостатньо уваги, але необхідно звернути увагу на такі позитивні заходи:

1. закріплення у Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначення терміну «системно важливий банк»;

2. створення Департаменту фінансової стабільності;

3. затвердження Постанови НБУ «Про порядок визначення системно важливих банків» № 863 від 25 грудня 2014 року [6];

4. проведення стрес-тестування найбільших банків України;

5. визначено розмір додаткових вимог до капіталу (розмір буфера системної важливості згідно Постанова НБУ «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» № 312 від 12 травня 2015 року) [7].

Зазначені рішення через свою фрагментарність мають низьку ефективність, і потребують комплексного поєднання, що має стимулювати до розробки національної концепції регулювання національних системно важливих банків. Враховуючи складну ситуацію на банківському ринку НБУ має визначитися із політикою щодо СВБ, а саме чи буде вона будуватися на лояльності до СВБ (підтримка рівня ліквідності при необхідності, надання стабілізаційних кредитів, рефінансування, консультаційні послуги і т.д.) чи на агресії (жорсткі вимоги, обмеження діяльності, відмова у фінансовій допомозі і т.д.). З метою недопущення надання коштів платників податків для підтримки СВБ, Національному банку необхідно застосовувати інструменти раннього реагування з метою ідентифікації вразливостей СВБ на початкових етапах і недопускати їх розвитку.

Саме заходи по боротьбі із причинами порушення діяльності СВБ, а не з їх наслідками мають стати пріоритетними для НБУ при роботі з СВБ.

НБУ у Постанові № 863 визначив методику ідентифікації СВБ за міжнародними вимогами щодо ідентифікації національних системно важливих банків. Для ідентифікації національних СВБ Національний банк виділив наступні категорії: 1) розмір банку; 2) ступінь фінансових взаємозв'язків; 3) напрям діяльності.

У представленій методиці виділено 5-ть показників, які відносяться до перелічених вище категорій (таблиця 4)

Частка кожної категорії визначалася НБУ самостійно враховуючи особливості банківської системи України. Вага кожного включеного до категорії показника визначалася діленням ваги категорії на кількість показників включених до категорії. Як результат показники в середині категорій мають однакову вагу (окрім категорії «Напрям діяльності», оскільки там лише один показник).

Процедура ідентифікації НБУ буде проводитися на основі даних оборотно-сальдових балансів банків (крім санаційного банку та банків, щодо яких Національним банком прийнято рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних) та статистичної звітності про надані банками кредити в розрізі видів економічної діяльності [5].

Враховуючи національну практику регулювання СВБ в Україні, та іноземний досвід країн світу, для підвищення ефективності регулювання СВБ в Україні пропонуємо:

1) передати повноваження по роботі з СВБ Департаменту фінансової стабільності який би займався розробкою відповідної методичної бази по регулюванню діяльності СВБ та управлінням пов'язаних з ними системними ризиками;

2) проводити аналіз системного ризику банківської системи України та моніторинг рівня системного ризику світової фінансової системи по прикладу методики SRISK;

3) налагодження чітко злагодженої комунікації між НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у частині встановлення додаткових вимого до капіталу СВБ та процедури виведення СВБ з ринку. Надання повноважень ФГВФО по встановленню власних вимог до ідентифікованих СВБ за погодженням НБУ.

4) підвищення рівня транспа-рентності та відповідальності шляхом підвищення вимог до розкриття інформації;

5) удосконалення системи ри-зик-менеджменту з урахуванням специфіки статусу системно важливого банку;

6) встановлення інтенсивного нагляду із застосуванням превентивних заходів: прогнозування можливого дефолту банку, оцінка впливу дефолту СВБ на стабільність банківської системи;

7) розробка протекційних заходів: тестування складених системно важливими банками «планів порятунку» на випадок виникнення кризових ситуацій, введення інституту кураторів при участі НБУ та ФГВФО.

ВИСНОВОК

Резюмуючи викладене, стає зрозумілим, що забезпечення стабільності банківської системи в умовах постійних коливань та підвищення ролі СВБ у банківській системі вимагає швидких та адекватних реакцій з боку національних наглядових органів. Завдання щодо розробки системи регулювання національних системно важливих банків повинно займати пріоритетне місце у діяльності центральних банків. Першочерговим завданням є розробка та апробація методики ідентифікації СВБ. Важливим є перевірка її адекватності шляхом тестування та врахування зовнішніх експертних суджень. Наступним ключовим кроком є визначення додаткових вимог до капіталу системно важливих банків з метою забезпечення підвищення їх здатності до додаткового покриття втрат. Таке рішення, сприятимуть гальмуванню нарощенню рівня системної важливості банками. Процедура регулювання повинна враховувати не тільки загальну специфіку банківського сектору (наприклад концентрацію), а і важливість діяльності кожного банку (його роль для певного сегмента ринку чи економіки).

[Завантажити PDF версію]


Ключові слова:  системно важливий банк, регулювання та нагляд, Базель-ський комітет, Базель ІІІ, Національний банк України, інструменти регулювання.

МАКРОЕКОНОМІКА

Кияк Андрій
к.е.н., заступник директора-розпорядника ФГВФО




©  2001 - 2024  securities.usmdi.org