Фінансові послуги: зміст, значення та перелік

Існують фінансові послуги, які можуть надаватися лише певним видом фінансових установ: дилерська і брокерська діяльність та послуги андеррайтингу надаються торговцем цінними паперами, депозитарна діяльність - депозитарними установами, послуги щодо страхування – страховиками, і так далі. Є види фінансових послуг, які не обов’язково асоціюються із одним видом фінансової установи: послугу із залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення можуть надавати банки, фінансові компанії та кредитні спілки, а послугу з надання фінансових активів у позику здійснюють не тільки банки, фінансові компанії, кредитні спілки, а й страховики зі страхування життя. Крім того, для отримання певних фінансових послуг споживач може обирати не тільки вид фінансової установи та вид послуги, потреба у якій виникла, а й обрати можливий замінник необхідної фінансової послуги.

Значна різноманітність видів фінансових послуг та видів фінансових установ, що їх можуть надавати, надає широкі можливості для економічної стратегії розвитку як підприємств різних форм власності так і для самих фінансових установ. А якщо додати до цього відмінність у регулюванні та оподаткуванні діяльності фінансових установ як на рівні окремої країни, так і між різними країнами – об’єктивно виникає заінтересованість власників підприємств чи фінансових установ у розвитку бізнесу «на стику» між різними видами економічної діяльності. Це є одною із об’єктивних причин створення різних фінансових конгломератів, холдингів, які використовують регуляторний та податковий арбітраж через відмінності в оподаткуванні та регуляторні прогалини у законодавстві як на рівні окремих країн, так і за рахунок різниці категоріально-понятійного апарату, що застосовується у різних країнах. Можливість таких зловживань допускається, не в останню чергу, через недосконалість понятійного апарату. Це актуалізує необхідність проведення подальших наукових досліджень з метою оптимізації дефініцій щодо діяльності фінансових установ.

Аналіз досліджень і публікацій.

Поняття «фінансові послуги» (Financial services) було запроваджено на початку 1980-х років в Сполучених Штатах. У Німеччині це поняття було введено у 1987 році для забезпечення економічно-функціонального визначення банківських операцій. Фінансові послуги розглядалися як виконання одної або декількох фінансових функцій.

Додаток щодо фінансових послуг до Генеральної угоди про торгівлю послугами від 15.04.1994 визначає, що «фінансовою послугою є будь-яка послуга фінансового характеру, яку пропонує постачальник фінансових послуг. Фінансові послуги включають всі страхові і пов’язані зі страхуванням, а також всі банківські та інші фінансові послуги (крім страхування)».

У травні 1999 року Європейська комісія представила план дій щодо фінансових послуг (Financial Services Action Plan), що складався із 42 заходів зі створення єдиного функціонуючого фінансового ринку ЄС та розвитку фінансових послуг в ЄС. Після низки регламентуючих документів Європейської комісії поняття фінансових послуг введено в законодавчі акти країн – членів ЄС (наприклад, у квітні 2002 року в німецькому фінансовому праві. Директива № 2002/65/ЄС Європейського Парламенту і Ради щодо захисту споживачів у процесі дистанційного продажу фінансових послуг визначила фінансові послуги як «будь-яку послугу банківського, кредитного, страхового, персональної пенсії, інвестиційного чи платіжного характеру».

Постановка завдання. Результати аналізу наукових трактувань поняття «фінансові послуги» дозволяють констатувати доцільність його удосконалення, оскільки не віднайдено узагальненого визначення цього поняття.

Виклад основного матеріалу дослідження. Становлення діяльності із надання послуг є процесом, властивим країнам світу, який об’єктивно обумовлений розвитком продуктивних сил і зміною системи суспільних потреб, які на певному етапі розвитку виходять за межі виробництва речей. Головними передумовами формування сфери послуг є належна зрілість економіки і зростання життєвого рівня населення.

Необхідність осмислення і уточнення сутності економічної категорії поняття «послуга» знайшли своє відображення в дослідженнях віт-

чизняних і закордонних науковців. Питання щодо сутності поняття «послуга» залишаються дискусійними. Наукові дослідження містять низку визначень категорії «послуга». Одні науковці дотримуються думки, що послуга є економічним благом (Д. Блэк, Г. Ассэль, И. М. Осадча), інші вважають послугою діяльність (В. В. Апопій, К. Хаксевер, Б. Рендер, Р. Рассел, Г. Армстронг). Оскільки поняття «економічне благо» є більш широким поняттям, на нашу думку, воно не дає можливості чітко розкрити сутність поняття «послуга». За міжнародним стандартом ІSO 9004.2: 1991 «Загальне керівництво якістю і елементи системи якості. Настанови щодо послуг» «послуга - це результат безпосередньої взаємодії виконавця і споживача, а також власна діяльність виконавця по задоволенню потреб споживача».

Відповідно до Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За результатами порівняльного аналізу наукових джерел дозволяють виявити характерні ознаки поняття «послуга», яка є діяльністю, споживання результатів якої збігаються в часі і просторі, оскільки є невіддільною від надавача послуги, а споживач послуги, як правило бере участь у процесі виробництва послуги. Перед споживанням якість послуги є невизначеною, оскільки можливості для її стандартизації є невеликими. Споживання послуг не може бути відкладено на майбутнє і практично відсутня можливість відчуження послуги. Особливістю послуги є збіг у часі та в просторі процесів виробництва, реалізації і споживання її споживної вартості.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановив визначення, що фінансова установа є юридичною особою, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. При цьому цей закон визначає, що фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Б. Денисенко до ознак фінансових послуг відносить: «вчинення фактичних та/або юридичних дій з фінансовими активами» [1, с.58], звертаючи увагу на тому, що такі дії спрямовані в першу чергу на задоволення інтересів споживачів фінансової послуги, а вже потім про можливих зацікавлених третіх осіб. Таке формулювання, на нашу думку чіткіше визначає сторони, що приймають участь у наданні фінансових послуг і має важливе значення в сенсі забезпечення захисту прав споживачів.

Виходячи із результатів дослідження поняття «послуга» нами запропоновано у встановленні поняття фінансова послуга замість слова «операції», яке не має однозначного трактування, використовувати слово «діяльність», яке притаманне наданню послуг, із уточненням сторін, що приймають участь у наданні фінансових послуг, а саме:

фінансовою послугою є діяльність з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах споживачів та/або третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Критично важливим для цілей нашого дослідження є також розуміння поняття «фінансові активи», яке законодавством визначено як кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. Зазначене визначення досить обмежено описує інструменти, шо можуть бути використані для фінансових послуг і трансформації інвестицій.

Міжнародні стандарти фінансової звітності МСФЗ 32 і 39 визначають поняття фінансовий інструмент, зокрема, як «будь-який контракт, який приводить до появи фінансового активу у одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту власного капіталу у іншого суб’єкта». Фінансові активи в системі національних рахунків класифікуються у семи основних категоріях: золото і спеціальні права запозичення; готівка і депозити; цінні папери, крім акцій; позики; акції та інший акціонерний капітал; страхові технічні резерви; інші рахунки до одержання або до оплати.

Зазначені вище визначення поняття «фінансові активи» не співпадають із їх визначенням у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». При цьому, важливо зауважити, що поняття «кошти», застосоване у визначенні поняття «фінансові активи», визначено у Законі України «Про банки і банківську діяльність», а саме: кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Натомість поняття «гроші (грошові кошти)» встановлене статтею 192 Цивільного кодексу України. Поняття «цінні папери» визначається як у ст.194 Цивільного кодексу України та і в статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок». Дефініція «боргове зобов’язання» у Бюджетному кодексі трактується як - зобов’язання позичальника перед кредитором за кредитом (позикою), що виникає внаслідок випуску і розміщення боргових цінних паперів та/або укладання кредитних договорів. Що стосується поняття «право вимоги боргу» законодавство оперує зазначеним поняттям при регулюванні договору факторингу (стаття 1077 Цивільного кодексу України).

За результатами аналізу легальної дефініції «фінансові активи» також слід зазначити доцільність застосування при визначенні цього поняття таких визнаних у світі фінансових активів як іноземна валюта (стаття 192 Цивільного кодексу України), банківські метали (Закон України «Про банки і банківську діяльність») та деривативи (Податковий кодекс України).

У 1997 році було прийнято Міжнародний стандарт ISO 10962 –Класифікація фінансових інструментів (далі - «CFI») [2]. А вже у 1999 році Україна визнала цей стандарт і планувала його імплементацію, але зробила це частково. Система стандарту CFI складається із набору кодів, перший з яких визначає види фінансових інструментів. Стандарт CFI класифікує види фінансових інструментів - акціонерний капітал, боргові зобов’язання, права, опціони, ф’ючерси тощо.

Директива 2014/65/EU про ринки фінансових інструментів [3] класифікує види фінансових інструментів, які можуть бути предметами інвестиційних послуг, і відносить такі інструменти, як цінні папери, інструменти грошового ринку, фінансові контракти щодо різниці, опціони, ф’ючерси, свопи, форвардні процентні угоди та будь-які інші деривативні контракти.

Важливо зауважити, що цінні папери і фінансові інструменти не є синонімами - цінні папери є лише частиною фінансових інструментів, оскільки цінні папери є фінансовими інструментами, а фінансові інструменти не обов’язково є цінними паперами.

Зазначені вище результати дослідження дозволяють нам удосконалити визначення поняття «фінансові активи» як гроші, іноземна валюта, банківські метали, фінансові інструменти (цінні папери, деривативи), боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до фінансових інструментів.

Вичерпний перелік видів фінансових послуг міститься у статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Законодавчо закріплено 14 видів фінансових послуг, деякі з яких представляють собою, однорідні групи інших послуг (наприклад, банківські послуги, професійна діяльність на ринку цінних паперів). Цілком зрозуміло, що законодавче встановлений перелік фінансових послуг з моменту прийняття закону неодноразово змінювався, бо економічні відносини у суспільстві не стоять на місці. Однак, закріплений нині перелік, на нашу думку, потребує певного аналізу. Тому, на наш погляд, доцільно докладно проаналізувати диференціацію фінансових послуг, оскільки важливо розуміти, які саме послуги підлягають регулюванню і нагляду як фінансові послуги.

У законодавчо визначеному переліку фінансових послуг об’єднані за одним видом послуги, що мають принципово різну економічну сутність, наприклад: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування має суттєву різницю із здійсненням клірингу чи інших форм забезпечення розрахунків; послуга із надання гарантії має відмінності від надання поручительства; послуги щодо страхування відрізняються від послуг щодо накопичувального пенсійного забезпечення. Отже, на нашу думку, зазначене узагальнення не має економічного підґрунтя та потребує визначення вказаних фінансових послуг окремо.

Фінансові послуги, що зазначені за формулюванням «професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню», визначені Законом України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. Законодавче встановлені види професійної діяльності на ринку цінних паперів на нашу думку, можливо узагальнити за наступними групами: 1) брокерська діяльність; 2) дилерська діяльність; 3) андеррайтинг; 4) діяльність з управління цінними паперами, з управління активами та з управління іпотечним покриттям; 5) депозитарна діяльність (депозитарна діяльність депозитарної установи; діяльність із зберігання активів інститутів спільного інвестування; діяльність із зберігання активів пенсійних фондів); 6) діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Перші чотири види професійної діяльності на ринку цінних паперів без додаткових питань можливо віднести до фінансових послуг, оскільки зазначені види є діяльністю з фінансовими активами з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Підкреслюючи економічно-правовий характер діяльності з фінансовими активами, дослідники підкреслюють таку рису фінансових послуг, як збереження реальної вартості фінансових активів, що є обов’язковою метою надання фінансових послуг, без чого стає неможливим досягнення мети надання фінансової послуги - отримання прибутку. Дослідники наголошують на недоцільності розгляду обох зазначених цілей фінансової послуги як альтернативних, що має місце в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» із використанням сполучника «або» у формулюванні, а саме: «з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів».

Реальна вартість, про яку йдеться у законодавчому визначенні поняття «фінансова послуга» є економічною категорією, яка визначається у процесі порівняння попиту і пропозиції на товари чи послуги. Отже, просте збереження фінансових активів у камері схову, депозитній скриньці, або у кишені не призводить до збереження їх реальної вартості. За такої позиції можливо дійти некоректного висновку, що депозитарна діяльність та діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів, виходячи із законодавчого визначення, не є фінансовими послугами.

У той же час, фінансовими установами є також юридичні особи, які надають послуги, що пов’язані з наданням фінансових послуг. До таких осіб, без яких обіг та трансформація фінансових активів були би неможливими, доцільно віднести установи, що є інфраструктурою певного ринку фінансових послуг. Наприклад, платіжна організація чи процесингова установа є оператором послуг платіжної інфраструктури, але фінансових послуг безпосередньо споживачам не надає, іншими словами платіжна інфраструктура забезпечує можливість фінансовим установам здійснити переказ коштів. У свою чергу, організатор торгівлі на ринку цінних паперів здійснює діяльність щодо створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для проведення регулярних біржових торгів цінними паперами, однак сам не торгує цінними паперами. Однак, організатор торгівлі сприяє укладанню договорів щодо цінних паперів. Депозитарні установи надають послуги із зберігання і обліку цінних паперів та обслуговування набуття, припинення та переходу прав на цінні папери чи обмежень прав на цінні папери, але вони безпосередньо не приймають участі в укладанні правочинів щодо цінних паперів. У той же час, без послуг депозитарних установ договори щодо цінних паперів у бездокументарній формі фінансові установи не зможуть виконати. Отже, хоча зазначені вище послуги не надаються безпосередньо споживачу, без таких послуг інфраструктури фінансові установи надавати послуги споживачам не зможуть.

Отже, депозитарна діяльність та діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку є фінансовими послугами, хоча ці види діяльності надаються не безпосередньо споживачам, а фінансовим установам.

Колізійним, на нашу думку, формулюванням у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є віднесення до фінансових послуг «банківських та інших фінансових послуг, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Проте згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Отже, Законом України «Про банки і банківську діяльність» не визначено окремого переліку фінансових послуг, а тому встановлена у законі бланкова норма може призвести до її довільного тлумачення як органами державної влади, так і суб’єктами господарювання.

Крім того, доцільно порівняти між собою банківські послуги, що встановлені у Законі України «Про банки і банківську діяльність», та фінансові послуги, встановлені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Закон України «Про банки і банківську діяльність» відносить до банківських послуг:

– залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

– відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

– розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

У той же час, у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» існують приблизно адекватні види фінансових послуг. Зокрема, таке формулювання у Законі України «Про банки і банківську діяльність» як «залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб» майже адекватне такому виду фінансових послуг як «залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення». Ми не вважаємо за доцільне, що встановлена у Законі України «Про банки і банківську діяльність» банківська послуга щодо залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів має відрізнятися відсутністю зобов’язанням щодо наступного повернення залучених фінансових активів. На нашу думку, доцільно узагальнити визначення зазначеної вище послуги, встановленої у двох законах, одним визначенням, а саме: залучення фінансових активів, в тому числі у вклади (депозити), із зобов’язанням щодо наступного їх повернення.

Такому виду фінансової послуги як «надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту» приблизно адекватна така банківська послуга як «розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик». Однак ця банківська послуга у формулюванні містить неоднозначне слово «розміщення», яке також по-різному може трактуватися. На нашу думку, доцільно узагальнити визначення зазначеної вище послуги, встановленої у двох законах, одним, а саме: надання фінансових активів, в тому числі залучених у вклади (депозити) та/або на поточні рахунки, у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту.

Така банківська послуга, як відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів економічно необхідна не тільки для збереження грошових коштів. Як було зазначено вище, просте зберігання фінансових активів не є фінансовою послугою. Послугу з відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів доцільно розглядати як необхідну послугу для здійснення фінансової послуги щодо здійснення переказу коштів. Саме тому, доцільно послугу щодо переказу коштів, визначену у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», викласти у наступній редакції «послуги з переказу коштів та платежів, у тому числі шляхом відкриття та ведення банками поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг віднесено діяльність з управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю. Однак, навіть у діючій редакції зазначеного закону нерухомість та майно не є фінансовим активом, що ставить під сумнів віднесення операцій із нерухомістю та майном до фінансових послуг. Отже, до фінансових послуг віднесено послуги, що за своїм змістом не є фінансовими, і що не узгоджується з предметом правового регулювання Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Законодавче встановлений перелік фінансових послуг містить ще одну, на нашу думку, колізійну норму, за якою органи, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, можуть приймати в межах своїх повноважень рішення про належність операцій, які здійснюються на ринках фінансових послуг, до певного виду фінансових послуг, а також про визначення операції як фінансової послуги, відсутність такої фінансової послуги серед видів фінансових послуг. Отже, одна норма закону України Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає виключний перелік фінансових послуг і вказує, що надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється, але інша норма того самого закону надає право органу державного регулювання ринків фінансових послуг визначення операції як фінансової послуги. Зазначене суперечить правовому порядку функціонування державної влади згідно з яким органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначені вище результати аналізу переліку видів фінансових послуг дозволяють констатувати необхідність його подальшого удосконалення враховуючи позитивний міжнародний досвід, зокрема, норми законодавства ЄС щодо регулювання фінансових послуг.

Так, додаток до Директиви 2014/65/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 15 травня 2014 про ринки фінансових інструментів [4] (далі - Директива 2014/65/ЄС) містить перелік інвестиційних послуг та видів інвестиційної діяльності. Переліки інвестиційних послуг та допоміжних послуг застосовується країнами-членами ЄС як основа для взаємного між країнами визнання дозволів на надання інвестиційних послуг та встановлення однакового режиму регулювання і оподаткування.

Доцільно зазначити відсутність у переліку фінансових послуг, встановленому у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», таких запроваджених в ЄС інвестиційних послуг як «інвестиційне консультування» та «надання консультацій компаніям з питань структури капіталу, галузевої стратегії і пов’язаним питань, а також консультацій та послуг із супроводу транзакцій злиття і придбання підприємств». Зазначені послуги безпосередньо можуть вплинути на вибір споживачем певної інвестиційної послуги.

Директива 2009/110/ЄС [5] Європейського Парламенту та Ради щодо започаткування та здійснення діяльності установами - емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними встановила, що установи-емітенти електронних грошей в ЄС повинні мати право на здійснення діяльності: з надання платіжних послуг; з надання кредиту у зв’язку з платіжними послугами; з надання операційних послуг та тісно пов’язаних з ними допоміжних послуг по відношенню до емісії електронних грошей або до надання платіжних послуг, а також з експлуатації платіжних систем. У той же час, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» поки не містить згадки про діяльність емітентів електронних грошей, хоча діяльність щодо здійснення випуску, розповсюдження, розрахунків, обміну, погашення електронних грошей вже регулюється Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

У додатку до Директиви 2013/36 /ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013 про доступ до діяльності кредитних організацій і пруденційного нагляду за діяльністю кредитних організацій та інвестиційних фірм [6] (далі - Директива 2013/36 /ЄС), наведено перелік видів діяльності кредитних організацій та інвестиційних фірм, що підлягають взаємному визнанню між країнами-членами ЄC. Перелік видів діяльності кредитних організацій та інвестиційних фірм у країнах – членах ЄС, зазначений у Директиві 2013/36 /ЄС, майже аналогічний ще одному міжнародному документу, до якого Україна має безпосереднє відношення. А саме, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10 квітня 2008 року Україна приєдналася до Генеральної угоди про торгівлю послугами (General Agreement on Trade in Services) [7]. З дати ратифікації, ця угода стала частиною національного законодавства. Додаток щодо фінансових послуг до Генеральної угоди про торгівлю послугами (далі - GATS) від 15.04.1994 визначає види фінансових послуг.

Незважаючи на ратифікацію зазначеної угоди і те що Україна мала би дотримуватися взятих на себе зобов’язань за Генеральною угодою про торгівлю послугами, перелік законодавчо встановлених видів фінансових послуг суттєво відрізняється від переліку, зазначеному у додатку до цієї угоди.

Результати порівняльного аналізу переліку фінансових послуг, встановленому у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», із нормами Директиви 2013/36 /ЄС і GATS дають можливість констатувати певну адекватність українського законодавства європейським та міжнародним нормам в частині переліку фінансових послуг. У той же час, у легальному переліку наявне некоректне трактування деяких фінансових послуг, а також відсутні певні фінансові послуги, які є предметом міжнародного та міждержавного регулювання.

Враховуючи норми результати проведеного нами порівняльного аналізу та пропозиції і зауваження до переліку фінансових послуг, встановленому у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», наведені вище, доцільно запропонувати удосконалений перелік видів фінансових послуг, а саме:

1) залучення фінансових активів, втому числі у вклади (депозити), із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;

2) надання фінансових активів, втому числі залучених у вклади (депозити) та/або на поточні рахунки, у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту;

3) факторинг;

4) фінансовий лізинг;

5) послуги з переказу коштів та платежів, у тому числі шляхом відкриття та ведення банками поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

6) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування;

7) надання гарантій;

8) надання поручительств;

9) кліринг, інші форми забезпечення розрахунків як щодо грошових коштів та іноземної валюти, так і за правочинами щодо цінних паперів;

10) діяльність з обміну валют;

11) послуги щодо страхування і перестрахування;

12) довірче управління фінансовими активами;

13) діяльність з управління цінними паперами;

14) діяльність з управління активами;

15) діяльність з управління іпотечним покриттям;

16) послуги щодо накопичувального пенсійного забезпечення

17) дилерська діяльність;

18) брокерська діяльність;

19) андеррайтинг;

20) діяльність з організації торгівлі на ринку фінансових інструментів;

21) депозитарна діяльність (депозитарна діяльність депозитарної установи; діяльність із зберігання активів інститутів спільного інвестування; діяльність із зберігання активів пенсійних фондів);

22) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;

23) діяльність щодо здійснення випуску, розповсюдження, розрахунків, обміну, погашення електронних грошей;

24) консультування підприємств з питань структури капіталу і надання консультацій щодо фінансових послуг, а також послуг зі злиття і придбання підприємств;

25) кредитно-довідкові інформаційні послуги, що надаються бюро кредитних історій.

Запропонований перелік видів фінансових послуг уточнює визначення для деяких видів фінансових послуг (зокрема, таких, як залучення фінансових активів, надання фінансових активів у позику та послуг з переказу коштів і платежів), виокремлює певні фінансові послуги, які класифікувалися як одна послуга (послуги щодо накопичувального пенсійного забезпечення, кліринг, надання поручительств, страхування), а також усуває посилання на інші законодавчі норми (банківська діяльність, професійна діяльність на ринку цінних паперів). Крім того, пропонується доповнити перелік послугами щодо випуску та обігу електронних грошей та косультаційно-інвестиційними послугами, які виокремлені у міжнародній практиці регулювання фінансових послуг, адже зазначені послуги можуть не тільки вплинути на вибір споживачем певної інвестиційної послуги, а й на оцінку фінансовою установою безпечності надання фінансової послуги конкретному споживачу.

Запровадження зазначеного вище удосконаленого переліку видів фінансових послуг дозволить не тільки усунути колізійні норми в українському законодавстві, а й дозволить адаптувати український тезаурус щодо фінансових послуг із наявною класифікацією видів фінансових послуг, що визнана країнами- членами Світової організації торгівлі та країнами-членами ЄС. Це може сприяти не тільки встановленню зрозумілого для іноземних інвесторів регуляторного поля, а й створить підґрунтя для запобігання використанню фінансовими установами регуляторного арбітражу та можливостей використання колізійних законодавчих норм для здійснення махінацій із фінансовими активами.

Висновки з дослідження

й перспективи подальших досліджень

За результатами проведеного дослідження теоретичних основ класифікації фінансових установ, як суб’єктів регулювання і нагляду:

- удосконалено визначення поняття фінансові активи як гроші, іноземна валюта, банківські метали, фінансові інструменти (цінні папери, деривативи), боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до фінансових інструментів;

- удосконалено визначення поняття фінансова послуга, яка є діяльністю з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах споживачів та/або третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

- удосконалений перелік видів фінансових послуг, який складається із 25 видів фінансових послуг, що є адекватним міжнародним нормативно-правовим актам та законодавству ЄС.

Подальших досліджень потребує проблема удосконалення та уніфікації регуляторних нормативно-правових актів з метою усунення підґрунтя для використання податкового і регуляторного арбітражу.

Список використаних джерел

1. Денисенко Б. Банківська послуга як цивільно-правова категорія / Б. Денисенко // Вісник Київськ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2008. - Вип. 79. - С.55-58.

2. ISO 10962 Securities and related financial instruments — Classification of Financial Instruments (CFI code), ISO, 2001. / [Електронний ресурс] // Режим доступу до матеріалів: http://www.euronext.com/fic/000/052/441/524419.pdf.

3. Directive 2014/65/EU of the European Parliament and of the Council of 15 May 2014 on markets in financial instrument http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=uriserv%3AOJ.L_.2014.173.01.0349.01.ENG

4. Directive 2014/65/EU of the European Parliament and of the Council of 15 May 2014 on markets in financial instrument http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=uriserv%3AOJ.L_.2014.173.01.0349.01.ENG

5. Directive 2009/110/EC of the European Parliament and of the Council of 16 September 2009 on the taking up, pursuit and prudential supervision of the business of electronic money institutions, http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A32009L0110

6. Directive 2013/36/EU of the European Parliament and of the Council of 26 June 2013 on access to the activity of credit institutions and the prudential supervision of credit institutions and investment firms, amending Directive 2002/87/EC and repealing Directives 2006/48/EC and 2006/49/EC. http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32013L0036

7. General Agreement on Trade in Services. World Trade Organization (WTO) 14 April 1994 https://www.wto.org/english/tratop_e/serv_e/gatsintr_e.htm

References

1. Denisenko B. Banking service as a civil category / B. Denisenko // Bulletin of Kyiv. national Univ nem. Taras Shevchenko. Jurisprudence. - 2008. - Vol. 79 - S.55-58.

2. ISO 10962 Securities and related financial instruments — Classification of Financial Instruments (CFI code), ISO, 2001. http://www.euronext.com/fic/000/052/441/524419.pdf.

3. Directive 2014/65/EU of the European Parliament and of the Council of 15 May 2014 on markets in financial instrument http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=uriserv%3AOJ.L_.2014.173.01.0349.01.ENG

4. Directive 2014/65/EU of the European Parliament and of the Council of 15 May 2014 on markets in financial instrument http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=uriserv%3AOJ.L_.2014.173.01.0349.01.ENG

5. Directive 2009/110/EC of the European Parliament and of the Council of 16 September 2009 on the taking up, pursuit and prudential supervision of the business of electronic money institutions, http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A32009L0110

6. Directive 2013/36/EU of the European Parliament and of the Council of 26 June 2013 on access to the activity of credit institutions and the prudential supervision of credit institutions and investment firms, amending Directive 2002/87/EC and repealing Directives 2006/48/EC and 2006/49/EC. http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32013L0036

7. General Agreement on Trade in Services. World Trade Organization (WTO) 14 April 1994 https://www.wto.org/english/tratop_e/serv_e/gatsintr_e.htm

[Завантажити PDF версію]