ВПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ ВІДТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ УМОВ СТІЙКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

В статті описано два механізми координації взаємодії між державою, приватним сектором та громадським сектором, які сприяють відтворенню соціального капіталу. Це – модель державно-приватного партнерства (ДПП) та модель соціальних облігацій. Проаналізовано їх особливості, виокремлено слабкі місця та перешкоди щодо ефективного впровадження. Запропоновано комплекс практичних дій для дослідження та подальшого розвитку в Україні нових світових практик формування механізмів відтворення соціального капіталу.

Постановка проблеми. Динаміка важливих макроекономічних показників, таких як обсяги валового внутрішнього продукту України (ВВП) та капітальних інвестицій, структура експорту та частка зовнішнього боргу у ВВП, дефіцити платіжного балансу та державного бюджету, індекси інфляції та середнього доходу на душу населення свідчать про наявність негативних тенденцій розвитку народного господарства. Причому мова не йде про різкий спад промислового виробництва у 2014-2015 роках, причини якого лежать на поверхні. Проблема є набагато більш комплексною та складнішою.

Якщо вивчити статистичні дані, можна виокремити чотири періоди економічної динаміки. Перший – з, приблизно, 2000 по 2008 рік включно, є періодом, якщо не вражаючого, то стійкого економічного зростання. Відновлювальний зріст (після кризи 90-х років) постійно підтримувався сприятливою кон’юнктурою зовнішніх ринків: товарних – у вигляді високих цін на основні вітчизняні експортні товари та фінансових – при- плив іноземного капіталу, доступність іноземних синдикованих банківських позик, збільшення частки національних заощаджень. Все це визначало зростання економічних показників, що відбивалося на кінцевому результуючому показнику – ВВП на душу населення. Так, згідно таблиці 1, за період з 2002-2008 рік цей показник зріс з 879,0 до 3891,0 дол. США, май- же в 4,5 рази (442,7%).

У 2009 році українська економіка повною мірою відчула наслідки глобальної фінансової кризи 2007-2008 років. Відбулось падіння ВВП на 16,2% від обсягу попереднього року [2], або більш ніж на третину – 34,9% у доларовому еквіваленті. Падіння попиту на основні вітчизняні експортні товари, що в свою чергу, зменшило валютні надходження (на 36.6% [3]), відтік іноземного капіталу у розмірі 10,2% від ВВП (сальдо рахунку опера- цій з капіталом та фінансових опера- цій платіжного балансу сформувалося від’ємним (-11.9 млрд. дол. США) [3] зумовили глибоку девальвацію гривні. Також, зменшення ліквідності та зростання відсоткових ставок на глобальному фінансовому ринку ускладнило рефінансування кредитних портфелів вітчизняних банків та частково спровокувало банківську кризу. Все це в кінцевому рахунку призвело до спаду економічної активності (ділової, споживчої) та спаду промислового виробництва.

Після кризи почалось відновлення, яке тривало чотири роки – з 2010 по 2013-й. Незважаючи на відносне зростання за цей період економіка сповільнювалася. Накопичувалися проблеми, які поступово переходили до структурної рецесії, тобто до такого стану, коли структура економіки і внутрішня економічна політика є такими, за яких знижуються як обсяг виробництва, так і якість продукції. За цей період ВВП країни досяг до- кризового обсягу (179992 млн. дол. – у 2008, проти 183310 млн. дол. у 2013 році), поступово сповільнюючи темпи свого зростання (рисунок 1).

Четвертий період почався у 2013 році з гострої політичної кризи в українському суспільстві, наслідками якої стали зміна влади, громадське протистояння, втрата територій, неможливість здійснювати господарську діяльність та використовувати економічні ресурси значної частини промислово розвинутого східного регіону. У підсумку - чергове різке скорочення ВВП країни, перш за все, за рахунок падіння промислового виробництва, збільшення волатильності майже усіх макроекономічних показників: інфляції, валютного курсу, державного бор- гу, дефіциту бюджету, міжнародної торгівлі тощо.

Отже, якщо при дослідженні економічної динаміки брати до уваги статистичні дані тільки за І-ІІІ пері- оди, з 2002-2013 року (рисунок 1), з метою уникнення впливу на аналіз неекономічних факторів, то можна констатувати наявність негативної тенденції – вичерпання відновлювального зростання та уповільнення економіки. З певною ймовірністю можна припустити, що прогноз МВФ щодо зростання ВВП України на рів- ні 1,5% у 2016 році та 2,5% у 2017 році [4] також може виявитися лише відновлювальним та не стійким.

Це, безумовно, потребує відходу країни від існуючої депресивної траєкторії, визначає необхідність впровадження заходів запобігання структурної рецесії та створення умов для стійкого економічного зростання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною базою для на- писання статті стали роботи в частині визначення сутності поняття «пастка середнього доходу» Б. Айкенгрина, Д. Парка, К. Шина (Eichengreen, Park, Shin, 2011, 2013) [5, 6].

Наукові праці Г. Беккера (G. Becker, 1964, 1993) [7], Д.Г. Лук’я- ненко, А.М. Поручника, А.М. Колота, Е.М. О.А. Грішнової, Е.М. Лібанової, [8, 9, 10, 11] використовувались при аналізі структури соціального капі- талу, його місця та ролі у системі економічних відносин.

Здобутки у теоретичному та практичному плані щодо реалізації корпоративної соціальної відповідальності ґрунтовно було висвітлено у роботах Bowen H. [12], Л.П. Петрашко [13], McWilliams, Siegel (2001, 2006) [14, 15], De George, Richard T. (2011) [16], Е. Я. Виттенберга [17], а також у кодифікованих міжнародних та національних стандартах корпоративної соціальної відповідальності [18, 19, 20, 21].

Праці С.А. Бірюка, О.М. Мозгового, Д.А. Леонова [22, 23, 24], використовувалися при дослідженні механізму функціонування фондового ринку, його законодавчого забезпечення, проблемних аспектів відносин між професійними учасниками ринку щодо емісії, розміщення, обігу та обліку цінних паперів різних видів.

Постановка завдання. Дослідити досвід розвинутих країн щодо функціонування організаційно-економічного механізму відтворення та накопичення соціального капіталу з метою формування умов сталого економічного зростання. Визначити проблемні аспекти та системні ризики впровадження у вітчизняну господарську практику структурованих інструментів реалізації корпоративної соціальної відповідальності. Надати рекомендації щодо послідовності не- обхідних заходів впровадження фінансових інструментів у господарську діяльність.

Виклад основного матеріалу. В економічній теорії становище в якому може опинитися країна, що розвивається після певного періоду економічного зростання та при наявності в економіці таких негативних ознак, як: низький рівень інвестицій, повільне зростання виробництва, слабка диверсифікація промисловості, повільне зростання продуктивності, погані умови на ринку праці, повільні темпи економічного росту, отримала назву – Пастка середнього доходу (Middle-income trap) [25, 26].

Б. Айкенгрин, Д. Парк, К. Шин здійснили дослідження широкої вибірки країн за період з 1968-1998 років, різних за місцем свого географічного розташування, забезпеченості природними ресурсами та політичним устроєм. Результатами їх дослідження є такі висновки: після досягнення середнього рівня доходів населення, зростання ВВП країни сповільнюється до 1,5-2% на рік і, в кінцевому ви- падку, може зупинитися зовсім. При цьому було запропоновано дві моделі визначення граничного рівня середніх доходів, одна – 10-11 тис. дол. на рік, друга – 15-16 тис. дол. на рік.

Логічне пояснення цього парадоксу в тому, що країна при досягненні певного рівня доходів, з одного боку, вже не може конкурувати на зовнішньому та внутрішньому ринках з країнами з низьким рівнем заробітної плати у виробленні стандартизованих продуктів (зниженням цінової конкурентоспроможності) та перестає бути інвестиційно привабливою. З іншого боку, вона ще не може конкурувати з розвиненими країнами, які володіють більшими можливостями у виробництві наукоємних товарів і послуг з більшою доданою вартістю (за рахунок якісного інтелектуального капіталу, ринкових інститутів, кращих умов для кооперації та зниження транзакційних витрат).

Звідси цілком логічною є проста теза: щоб уникнути пастки середньо- го доходу країні необхідно зробити якісний стрибок – збільшити виробництво високотехнологічних товарів та послуг, диверсифікувати зовнішні ринки, нарощувати обсяги внутріш- нього попиту, стимулювати розвиток власної національної інноваційної системи та людського капіталу, який до речі, є ключовим інструментом такого стрибку.

Труднощі починаються на етапі практичної реалізації. Створення но- вої системи економічних відносин в якій джерелом доходу є більша додана вартість, а не низькі витрати на вироб- ництво, вимагає від держави успіш- ної реалізації комплексу заходів, що мають більш «якісну» природу, ніж «кількісну». Перш за все, це ефек- тивна економічна політика. Однієї лібералізації замало, оскільки місцеві галузі промисловості і виробники не досягнувши певного рівня своєї вну- трішньої конкурентоспроможності не зможуть скористатися можливостями міжнародної торгівлі, фінансових ринків, можливостями міжнародної спеціалізації та кооперації виробни- цтва. Тобто від держави вимагається створення комерційної інфраструк- тури та оптимальної «архітектури» конкурентоспроможних сегментів економіки, активне стимулювання синергетичного галузевого розподілу праці та зростаючої віддачі продук- тивності виробництва.

Ще однією вимогою є наявність ефективних інститутів, що фор- мують сприятливе середовище для ведення господарської діяльності – інвестування, виробництва, обміну, кінцевого розподілення. Відсутність ефективних інститутів обумовлює численні підприємницькі ризики, до речі актуальні також для України. Це, серед інших: законодавчі, кримі- нальні, зовнішньоекономічні, ризики що пов’язані з поганою культурою взаємодії бізнесів та взаємодією з державою, ризики правозастосуван- ня (судові) тощо. Таке несприятливе середовище, за умов втрати країною цінової конкурентоспроможності, робить її не привабливою для інвес- тування, виробництва або будь-якого залучення економічних агентів у створення валового національного продукту. Рішення цієї проблеми ле- жить виключно в площині реформ та ефективності їх здійснення.

І, нарешті, необхідною умовою для стійкого зростання поза пасткою се- реднього доходу є наявність в країні механізму відтворення соціального капіталу. Соціальний капітал, це поняття, що описує взаємодію людей і ту додаткову економічну вартість, яка може виникнути від такої взаємодії.

Емпіричний аналіз підтверджує2, що соціальний капітал вносить зна- чний вклад у розвиток країн, регіонів, місць (особливо сприяє так званому постіндустріальному економічному зростанню), підвищує ефективність приватного сектору, якість ринкових інститутів і державного управлін- ня, формує цивільні інститути, що висловлюють запит суспільства на ефективну державу. І якщо науков- ці дискутують з приводу причин- но-наслідкового зв’язку між обсягом соціального капіталу у країні та її заможністю, проте наявність стійкої кореляції не викликає сумніву.

Позитивний вплив соціального капіталу реалізується у наступному:

1. У приватному секторі він сприяє обміну інформацією, скорочує тран- закційні витрати, запобігає опорту- ністичній поведінці, робить соціальну тканину суспільства більш щільною,__ тим самим підвищуючи продуктив- ність праці. У цьому випадку еконо- місти оцінюють соціальний капітал в термінах транзакційних витрат, на- скільки дешево та швидко або дорого та важко здійснювати обмін, інвесту- вати, купувати чи продавати, найма- тися на роботу, виконувати закази. За умов наявності довіри, здатності людей до взаємодії та кооперації між собою, економічні транзакції і угоди визначаються, значною мірою, нефор- мальними правилами. Це зменшує по- требу у контрактах, суддях, судових виконавцях. Все це є важливим еле- ментом для економічного зростання. Країни, де є довіра, а так й соціальний капітал, це – заможні країни.

2. У громадському секторі соціаль- ний капітал вирішує важливу пробле- му агентських відносин між суспіль- ством та державою (principal–agent problem, agency dilemma), коли на мільйони принципалів (люди) працює один агент (держава). Ефективна дер- жава є цінним суспільним благом. На відміну від звичайних суспільних благ вона не може бути надана самою дер- жавою. Таким чином у вирішенні цієї проблеми соціальному капіталу немає альтернативи. Для цього, перш за все, потрібна суспільна координація, яка формує особливий тип соціального капіталу – громадянську культуру.

3. В економіці наявність соці- ального капіталу зменшує потребу присутності держави при створенні суспільних благ або вирішенні соці- альних проблем.

Як відомо, приватна ініціатива, як головна рушійна сила ринкової економіки, може призводити до нее- фективних результатів (так званих «провалів ринку»), коли йдеться про суспільні блага, ресурси відкритого доступу, зовнішні ефекти (екстерна- лії). В цих випадках при існуванні проблеми «безоплатного проїзду» (free riders problem) або неможли- вості монетизувати зусилля у еко- номічних агентів зникає мотивація створювати таки блага. У випадку з суспільними благами цим провалам ринку запобігає держава, яка об- межує свободу економічних агентів (оподатковуючи їх), змушуючи до суспільно оптимальної поведінки. Од- нак присутність в економіці держави пов’язана з адміністративними, ін- формаційними (асиметрія інформації про економічну діяльність агентів), та іншими витратами – все нібито працює, але дорого та неефективно. Зникають стимули до соціальної вза- ємодії «внизу» (яка є основою будь- якої економіки), що збільшує, своєю чергою, транзакційні витрати. Отже, держава – не досконалий механізм координації.

Американський економіст, Ро- нальд Коуз4, противник державного втручання в економіку досліджуючи «провали ринку» запропонував спо- сіб вирішення проблем зовнішніх ефектів. Згідно Теореми Коуза [27] при чіткому розподілі прав власності і нульових транзакційних витратах ринок справляється з будь-якими зовнішніми ефектами. Іншими сло- вами, вирішення проблеми зовнішніх ефектів полягає в:

а) розширенні, додатковому форму- ванні прав власності на ресурси (ре- ально це виражається в приватизації ресурсів), організації їх обміну;

б) мінімізації транзакційних витрат при обміні ресурсів.

За таких умов зовнішні ефекти будуть носити внутрішній характер і легко усуватися шляхом переговорів.

Своєю чергою, соціальний капітал є саме тим фактором, що дозволяє скористатися вигодами кооперації по Р. Коузу. Здатність суспільства до спільних дій для вирішення загальної мети замінює державне регулювання, будучі альтернативним, більш ефек- тивним рішенням проблеми коорди- нації економічної діяльності.

Таким чином, підсумовуючи наве- дене вище, можна стверджувати, що для стійкого економічного зростання в основі якого лежить інтенсивний роз- виток факторів виробництва (на відмі- ну, наприклад, від відновлювального зростання) повинно бути створено принципово нове якісне інституційне середовище, складовими якого є:

• ефективна економічна полі- тика, що стимулює синергетичний галузевий розподіл праці та зростаючу віддачу продуктивності виробництва;

• ефективні інститути, що фор- мують сприятливе середовище та зни- жують численні господарські ризики;

• механізм відтворення соці- ального капіталу, який дозволяє скористатися вигодами кооперації по Р. Коузу, зменшити транзакційні витрати, надати альтернативні форми створення суспільних благ.

Такий висновок повною мірою укла- дається у парадигму неоінституційної економічної теорії та підтверджується «узагальненою теоремою Коуза», яку сформулював ісландський економіст Трайн Еггертсон (Eggertsson, Thrainn, 1990): «…Економічне зростання і розвиток країни в основному не зале- жать від типу існуючого уряду, якщо витрати на транзакції в економічній і політичній сферах дорівнюють нулю. Однак, коли транзакційні витрати по- зитивні, то розподіл влади всередині країни та інституційна структура її нормотворчих установ є найважливі- шими факторами її розвитку.

При відсутності інституційних ви- трат оптимальний набір «правил гри» складався б всюди і завжди, оскільки будь-який застарілий інститут нічого не варто було б замінити новим, більш ефективним. У подібному випадку, як показують неоінституціоналісти, технічний прогрес і накопичення капіталу (фізичного і людського) ав- томатично і повсюдно забезпечували б рівномірне економічне зростання» [28].

Однак, вочевидь рівномірного еко- номічного зростання країн у світі не відбувається, отже якість інституцій- ної структури економіки (у термінах вартості транзакційних витрат) є критично важливою, а соціальний капітал, як елемент такої інституцій- ної структури, виступає важливим ресурсом розвитку. Звідси виникає питання, які фактори забезпечують накопичення соціального капіталу, яким чином можна на це вплинути?

З цього приводу висновки до- слідників розходяться, але «досвід демократії», освіта та зростання до- ходів є основними на думку багатьох (таблиця 2). В країнах, що розвива- ються, суттєву роль у формуванні та накопиченні соціального капіталу відіграють міжнародні організації, які фінансують місцеві некомерційні організації з метою реалізації числен- них соціальних проектів.

Вважаємо за доцільне зазначити, що окрім позитивних властивостей соціального капіталу, у нього може бути й суттєва «тіньова сторона», яка здатна формувати стійкі системи негативного впливу, бути джерелом серйозних проблем.

Мова йдеться, перш за все, про за- крити групи (bonding social capital), які породжують дискримінацію та прагнуть до отримання переваг за рахунок іншої частини суспільства. Закритий соціальний капітал базу- ється на обмежені моралі і малому радіусі довіри.5 Він підтримує вузькі групи (Olson groups), що створюють клубні блага для членів такої групи. У кінцевому випадку закриті групи починають конкурувати одна з одною, але така конкуренція не є продуктив- ною, вона гальмує подальший розви- ток суспільства у цілому.

Іншу негативну властивість соці- ального капіталу, було описано та до- сліджено економістами А. Грифом і Г. Табеллини (Grief, Tabellini) [30] через вдалу метафору – «Місто vs Клан». Громадяни можуть бути лояльними офіційним інститутам – «Місту», відчувати співпричетність та відпо- відальність за їх стан, підтримувати ці інститути ресурсами, сплачувати податки. Альтернативою є лояльність «Клану» – неформальному оточуючо- му середовищу, коли офіційні інститу- ти сприймаються як зайва оболонка, проте реальне вирішення проблем відбувається в рамках саме «Клану». В цьому випадку, офіційні інститути відчувають брак ресурсів та посту- пово деградують. За умов існування неефективних офіційних державних інститутів суспільство формує так зва- ний «низовий» соціальний капітал, який допомагає вирішувати соціальні проблеми (позитивний прямий ефект), але в той же час послаблює стимули для офіційних інститутів виконувати свої прямі обов’язки ефективно (нега- тивний непрямий ефект).6

Властивості соціального капіта- лу дають змогу розглядати його як системне явище. Своєю чергою, для існування будь-якої стійкої системи необхідна наявність в неї механізму відтворення, або саморозвитку. За таких умов, з метою мінімізації нега- тивних результатів соціально-еконо- мічної взаємодії, зміцнення офіційних інститутів, активізації накопичення соціального капіталу держава впрова- джує різноманітні форми координації діяльності між державним, приват- ним та громадським секторами.

Однією з таких форм є – держав- но-приватне партнерство (ДПП), нормативно-правову базу якого було закладено у 2010-2012 роках. Дер- жавно-приватне партнерство – це співробітництво між державою, те- риторіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юри- дичними особами (крім державних та комунальних підприємств), або фізичними особами – підприємцями (приватними партнерами), що здійс- нюється на основі договору в порядку, встановленому Законом «Про держав- но-приватне партнерство» та іншими законодавчими актами, що регулюють такі взаємовідносини.

При ДПП діє система відносин між державним та приватним партнера- ми, при реалізації яких ресурси обох партнерів об’єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород (відшкодувань) між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні (відновленні) нових та/або модерніза- ції (реконструкції) існуючих об’єктів, які потребують залучення інвестицій, та у користуванні (експлуатації) таки- ми об’єктами.

Проекти ДПП повинні забезпечити вищу ефективність діяльності, ніж у разі її здійснення лише державним партнером, мати довготривалий ха- рактер (від 5 до 50 років), передбачати фінансування (або співфінансування) проекту з боку приватного партнера, розподіл відповідальності та ризиків між приватним і державним партне- рами у процесі здійснення ДПП.

В українському законодавстві за- кладено широкий підхід до розуміння ДПП, відсутній виключний пере- лік форм його реалізації: у рамках здійснення ДПП можуть укладатися договори про концесію, спільну ді- яльність, розподіл продукції та інші договори.

Слід зазначити, що ДПП має спіль- ні риси з іншими формами розподілу функцій та передачі державою окре- мих функцій на виконання до сторон- ніх організацій, серед яких: державні закупівлі, аутсорсинг тощо. Відмін- ною особливістю проектів ДПП є те, що їхня взаємовигідність базується на спільній зацікавленості партнерів у ефективному використанні суспіль- ного ресурсу на всіх стадіях життєвого циклу проекту: проектування, будів- ництва та експлуатації.

Українське законодавство містить широкий перелік сфер застосуван- ня ДПП, зокрема пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування, виробництво, транс- портування і постачання тепла та електроенергії, розподіл і постачан- ня природного газу, будівництво та експлуатація об’єктів транспортної інфраструктури, машинобудування, збір, очищення та розподілення води, охорона здоров’я, туризм, оброблення відходів, управління нерухомістю тощо. Водночас, світовий досвід пока- зує, що, як правило, держава визна- чає обмежену кількість сфер та форм реалізації ДПП, що дозволяє ефек- тивно використати державні ресурси і спрямувати їх на вирішення найбільш гострих проблем. В більшості випад- ків механізм ДПП використовувався в країнах Європи саме для створення інфраструктурних об’єктів. Напри- клад, у Фінляндії таким чином були побудовані центральні автошляхи, в Португалії – реконструйовані аеро- порти та регіональні шляхи, у Фран- ції – оновлено мережі водопостачання та побудовані швидкісні автомагістра- лі [32].

Функціонування моделі держав- но-приватного партнерства наведено на рисунку 2. Пояснення до рисунку, наступне:

1) уряд готує концепцію проекту та надає первинний план. Державний партнер (наприклад, в особі органу місцевого самоврядування) оголошує тендер, щоб обрати оптимальну про- позицію приватного партнера, який буде проектувати, фінансувати, буду- вати, експлуатувати та підтримувати проект;

2) за згодою сторін відбувається під- писання угоди про державне-приватне партнерство та початок її реалізації з боку приватного партнера, а вже потім держава прийматиме рішення про надання фінансової підтримки;

3) після введення проекту в експлу- атацію відбувається надання послуг. Це можуть бути різні сфери економі- ки, такі як транспортна інфраструкту- ра, житлово-комунальне господарство тощо;

4) приватний партнер повертає свої інвестиції через оплату послуг, або з боку держави, або безпосередньо від користувачів;

5) державний партнер контролює якість послуг згідно угоди про ДПП в інтересах їх бенефіціарів.

6) Міністерство економічного роз- витку і торгівлі України є спеціально уповноваженим органом з питань державно-приватного партнерства. До його основних завдань віднесено фор- мування та забезпечення реалізації політики у сфері ДПП. Міністерство проводить моніторинг ефективності діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері ДПП, організовує перевірки виконання договорів, укладених у рамках ДПП.

Водночас, Державне агентство з інвестицій та управління національ- ними проектами України забезпечує реалізацію державної політики у сфері інвестиційної діяльності, ДПП та управління національними про- ектами, бере участь в укладенні та виконанні договорів концесії, інших договорів, забезпечує розробку та ре- алізацію проектів ДПП.

Певну роботу щодо інформацій- но-методичної підтримки ДПП в Україні проводять громадські орга- нізації у взаємодії з органами влади та за фінансової і організаційної підтримки Агентства США з міжна- родного розвитку (USAID). Зокрема, вони організовують навчально-ме- тодичні семінари, розповсюджують інформаційно-аналітичні та методичні матеріали щодо підготовки проектів ДПП тощо.

Досвід функціонування ДПП в Україні виявив певні перешкоди щодо його ефективного впровадження у господарську діяльність. Так, Закон «Про державно-приватне партнер- ство» був прийнятий ще в 2010 році, але кількість успішних проектів не вражає. Так, за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, ста- ном на 1 січня 2016 року на засадах державно-приватного партнерства реалізується 177 проектів (укладено 146 договорів концесії, 31 договір про спільну діяльність) [33].

Причиною тому слугували ряд проблем, в тому числі невизначеність самої сфери закону, недостатність гарантій інвесторам, складність і невизначеність процедури держав- но-приватного партнерства, невре- гульованість державної підтримки проектам, та ряд інших.

З метою врегулювання ряду пере- шкод 24 листопада 2015 року Вер- ховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення регуляторних бар’єрів для розвитку державно-при- ватного партнерства та стимулювання інвестицій в Україні». Закон покли- каний поліпшити функціонування механізму державно-приватного партнерства (ДПП), розширити обсяг гарантій для приватних інвесторів та усунути протиріччя між закон

одавчи- ми актами у відповідній сфері. В цілому ми оцінюємо зміни як позитивні та такі, що надають інвес- тору додаткові гарантії для участі в проектах ДПП. За умов покращення загального інвестиційного клімату та довіри інвесторів до країни, до органів влади, можна очікувати активізації сфери ДПП в Україні.

Незважаючи на широкі можливо- сті державно-приватного партнерства щодо залучення приватного капіталу в складні технологічні проекти (комунальний сектор, інфраструктура, охорона здоров’я), проте залишається велика кількість необхідних суспіль- ству благ та послуг (соціальних про- блем), які неможливо надати (вирі- шити) в рамках ДПП. Це стосується випадків коли або немає технічної можливості монетизувати платежі від користувачів таких благ та послуг, або їх кінцевим замовником виступає держава, фінансуючи їх створення за бюджетні кошти. Мова йдеться про проекти соціального впливу (боротьба з рецидивною злочинністю, профілак- тика захворювань, допомога дітям сиротам, розвиток громадянського суспільства тощо).

Останнім часом розвиток теорії «інвестування соціального впливу» (Impact investing, Socially responsible investing), обумовив появу у розвине- них країнах нових механізмів відтво- рення соціального капіталу. Це, перш за все, нові фінансові інструменти, що мають на меті розширити форми фінансування створення суспільних благ, впровадити більш ефективні спо- соби вирішення соціальних проблем та зменшити розбіжність між понят- тями «приватна вигода» – «суспільна вигода». Мова йдеться про соціальні облігації (social bond).

Соціальна облігація являє собою угоду (багатосторонній контракт) з державним сектором, в якій обов’язок сплатити настає у випадку отримання позитивних соціальних результатів, що призводить до економії суспільних (державних) витрат. Іншими словами, це фінансовий інструмент, в якому виплати інвесторам, зазвичай з боку уряду, обумовлені досягненням орга- нізаціями, що фінансуються, визна- чених ними цілей щодо розв’язання певної соціальної проблеми. Органі- зацією випуску соціальних облігацій (підготовкою та підписанням контр- акту, створенням та обслуговуванням фінансового інструменту) зазвичай займається незалежна організація – (соціальний) провайдер.

Для визначення терміну «соціальна облігація» можуть використовуватися різні поняття (таблиця 3).

Соціальні облігації є неторгівель- ним варіантом Облігацій соціальної політики (Social policy bonds), які були винайдені Роні Хорешем (Ronnie Horesh), Новозеландським еконо- містом у 1988 році [34]. Їх поява була обумовлена існуванням парадоксу, який полягає в тому, що вирішення соціальних проблем економить дер- жавні гроші, але в той же час, при цьому складно знайти кошти та сти- мулювати таку діяльність.

Поштовхом для їх впровадження у практику стало заснування у 2007 році спеціальної ради при Прем’єр-мі- ністрі Великобританії, яка досліджу- вала методологічні проблеми альтер- нативного фінансування робіт в соці- альній сфері і вже у березні 2010 року Міністерством юстиції Великобританії було підписано перший контракт з ви- пуску облігацій соціального впливу. Керуюча компанія Social Finance UK залучила 5 млн. фунтів стерлінгів у програму реабілітації колишніх ув’яз- нених з англійського міста Пітерборо. Офіційний запуск програми відбувся у вересні того ж року.

Поступово протягом останніх років до практик емісії цих інструментів долучилась низка розвинених країн (переважно з Англосаксонської право- вої сім’ї) – Австралії, Канади, Нової Зеландії, США. На сьогоднішній час, розроблено стратегії впровадження соціальних облігацій (наприклад, Державна стратегія розвитку соці- альних інвестицій, у Великобританії); створено різноманітні науково-при- кладні центри дослідження (напри- клад, «Центр передового досвіду в сфері застосування соціальних облі- гацій» (Social Impact Bond Centre of Excellence, Великобританія); профі- нансовано пілотні проекти (напри- клад, 100 млн. дол. у США, з феде- рального бюджету на схеми облігацій соціального впливу або 50 млн. дол. з бюджету штату Массачусетс на конкурентний процес закупівель соці- альних послуг); створено професійних учасників цього ринку, таких як: спеціалізовані фінансові фонди, про- вайдери технічної допомоги, соціальні провайдери [35].

Отже, соціальна облігація являє со- бою сукупність зобов’язань, що беруть на себе партнери з різних секторів з метою підвищення ефективності та якості соціальних послуг, або вирі- шення соціальних проблем. В рамках такого договору між приватним та державним сектором урядова установа дає згоду сплатити за позитивні зміни у суспільстві. Інвестиції надходять від власників капіталу, що мають намір посприяти соціальним перетворенням. Дані інвестиції використовуються для сплати певного спектру робіт щодо отримання соціальних результатів (позитивних змін). Якщо узгоджені заздалегідь результати досягаються, держава здійснює виплати інвесторам. Ці виплати включають як початкові інвестиції, так й фінансовий дохід. Ступень доходу залежить від ступеню (масштабу) позитивних змін у визна- ченій соціальній проблемі.

Функціонування моделі соціальних облігації наведено на рисунку 3. По- яснення до рисунку, наступне:

1) угода про сплату за результат (PbR contract). Уряд погоджується сплатити провайдеру соціальних по- слуг (управляюча проектом організа- ція) у разі (і коли) якщо він досягне певних результатів;

2) інвестори забезпечують цільове фінансування провайдера соціаль- них послуг, який здійснює розроб- ку проекту, його бюджетування та контролінг, зовнішню звітність щодо витрат та результатів. Провайдером соціальних послуг виступає не при- буткова організація, яка здійснює свою діяльність, у тому числі, за ра хунок коштів, закладених у проект як витрати на адміністрування;

3) фінансування провайдером со- ціальних послуг учасників проекту, що безпосередньо надають соціальні послуги кінцевим бенефіціарам;

4) отримані результати соціальної діяльності підтверджуються незалеж- ною експертною організацією (або міжнародною організацією) і нада- ються уряду;

5) уряд сплачує у разі (і коли) якщо досягнені визначені в угоді про сплату за результат (PbR contract) соціальні результати – позитивні зміни;

6) повернення грошових коштів інвесторам з доходом, розмір якого визначається масштабом досягнутих соціальних результатів.

Як видно з рисунку 3, незважаючи на комерційну спрямованість моделі, вона все ж таки, має певні особливос- ті. Соціальні облігації, незважаючи на свою назву, не є традиційними «облі- гаціями» (інвестори ризикують своїм капіталом у повному обсязі) і характе- ризується відсутністю практично всіх ознак. Вони більше схожі на складні структуровані продукти, в яких ризик та дохідність визначаються окремим для кожного проекту комплексом факторів, яким властиві нестандартні характеристики та ознаки.

Більш того, самі інвестори першої ініціативи – це специфічна аудиторія, що націлена на рішення певної соці- альної проблеми та має чітке уявлення відносно запропонованих перетворень. Це, перш за все, благодійні трасти та фонди серед яких представлені органі- зації, що пропонують заможнім особам різноманітні механізми благодійних пожертвувань. У той же час, необ- хідно відзначити, що коло інвесторів постійно розширюється, залучаються комерційні банки, комерційні компа- нії, які підтримують стандарти соці- альної корпоративної відповідальності, міжнародні організації.

Позитивними результатами досвіду функціонування моделі соціальних облігації визначають такі:

- вони потенційно дозволяють залучити масштабні (невластиві цьому сектору) інвестиції для реалізації соціальних перетворень;

- держава (платник) проводить виплати тільки після досягнення результату, при цьому вона не ризикує бюджетними коштами і отримує можливість співфінансування соціальних видатків;

- призводять до збільшення кількості організацій, у тому числі і невеликих, які можуть залучатися до рішення соціальних проблем;

- покращують передбачуваність і якість запланованих соціальних послуг, надають більш об’єктивну оцінку щодо витрачених ресурсів та отриманих результатів, що, своєю чергою, дає змогу більш ефективно планувати та оцінювати реалізацію соціальних проектів.

Існують і критичні зауваження щодо досвіду функціонування моделі соціальних облігації, а саме:

- соціальні облігації є новим, «академічним» та неусталеним ін- струментом, з неоднорідністю оцінки перспектив, тому стверджувати про високий потенціал для розвитку со- ціальної сфери поки ще зарано;

- виконавці і замовники часто не розуміють, як працює схема SIB, і не в змозі реалізувати ініціативу без залучення зовнішніх консультантів. Крім того, самі благодійні організа- ції-виконавці, не звикли до об’єк- тивного підтвердження ефективності своєї діяльності, тому потрібні значні зусилля на збір даних і формування достовірних відомостей, що підтвер- джують достовірність досягнутих соціальних результатів;

- випуски соціальних облігацій вимагають ретельної, витратної за часом і коштами розробки, а також безлічі погоджень з усіма учасниками процесу (тривалий та складний етап підготовки, обговорення цілей та завдань, узгодження соціальних ре- зультатів та показників ефективності, розробка графіку фінансування тощо).

Але, все ж таки, незважаючи на «новизну» соціальних облігацій та вказані вище критичні зауваження щодо їх використання для розв’язу- вання соціальних проблем і створення суспільних благ, вважаємо за доціль- не більш уважно дослідити досвід країн, ініціювати широку дискусію, запропонувати законодавчі ініціативи щодо створення нормативно-правового поля функціонування механізму соці- альних облігацій в Україні.

Сфера проблемних аспектів, що потребують методологічного та норма- тивно-правового забезпечення, досить широка.

Наприклад, однією з перешкод щодо розвитку даного виду інвес- тицій є відсутність в українському законодавстві чіткого визначення структурованого продукту як інстру- менту інвестицій. Соціальна облі- гація є класичним структурованим продуктом (structured product), тобто складним комплексним фінансовим інструментом (фінансовою стратегі- єю), що базується на більш простих базових фінансових інструментах. В українському законодавстві поняття «структурований» визначається лише в контексті емісії іпотечних облігацій спеціалізованою іпотечною установою (з метою рефінансування іпотечних кредитів комерційних банків).

Так, ст. 2 Закону України «Про іпо- течні облігації» визначає таки їх види як: 1) звичайні іпотечні облігації; 2) структуровані іпотечні облігації. Згід- но Закону, емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа, яка несе відпові- дальність за виконання зобов’язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям. І далі за текстом: …слова «іпотечна обліга- ція», «звичайна іпотечна облігація», «структурована іпотечна облігація» чи похідні від цих понять можуть використовуватися виключно у назві цінних паперів, які відповідають ви- могам, встановленим цим Законом.

За умов сьогоднішнього стану ві- тчизняного фондового ринку перед- часно говорити про те, що соціальна облігація може стати емісійним цінним папером (в країнах Англо- саксонської правової сім’ї мова про те вже йдеться), для цього потрібен ліквідний вторинний ринок обігу, але її існування у вигляді певного контракту з системою зобов’язань сто- рін (інвестор – провайдер соціальних услуг (емітент) – держава (платник) вимагає правового визначення.

Іншим проблемним аспектом є відсутність методологічного забезпе- чення діяльності ключового учасни- ка системи відносин – провайдера соціальних послуг (НКО). На основі теорії змін та теорії соціального впливу: вимірювання та управління (наприклад Керівництво щодо вимі- рювання та управління соціальним впливом EVPA) необхідно розробити та впровадити методики вимірювання ефективності діяльності НКО, оцінки соціальних результатів, рекомендації по оцінці соціально-економічної ефек- тивності соціальних програм, класи- фікацію результатів функціонування НКО за сферами діяльності тощо.

Для практичного запровадження моделі соціальних облігацій з метою залучення приватних інвестиційних ресурсів для рішення соціальних про- блем або створення суспільних благ необхідне проведення цілеспрямова- ної послідовної державної політики розвитку. Вона має бути спрямована на формування сприятливого еконо- мічного та управлінського середовища розроблення й реалізації проектів, шляхом:

- розробки нормативно-правової бази регулювання відносин;

- розробки інституційного забезпе- чення розвитку учасників.

Для цього вважаємо за доцільне скористатися досвідом розвинених країн та створити ключових стек-хол- дерів ринку соціальних облігацій (лі- дерів, що просувають сектор). Такими можуть бути за аналогією як державні органи, так й приватні, дослідницькі та некомерційні учасники тощо (та- блиця 4):

ВИСНОВКИ

Аналіз економічної динаміки краї- ни за 2002-2014 роки дав змогу вияви- ти ознаки низького рівня інвестицій, повільного зростання виробництва, слабкої диверсифікації промисловос- ті, повільного зростання продуктив- ності, поганих умов на ринку праці, повільних темпів економічного росту. В економічній теорії становище в якому може опинитися країна, що розвивається після певного періоду економічного зростання та за наяв ності вказаних ознак, отримала назву – Пастка середнього доходу.

На нашу думку, передумовами подолання цієї проблеми є створення сприятливого інституційного сере- довища, складовими якого можна вважати: а) ефективну економічну по- літику, що стимулює синергетичний галузевий розподіл праці та зростаючу віддачу продуктивності виробництва; б) ефективні інститути, що формують сприятливе середовище та знижують численні господарські ризики; в) механізм відтворення соціального капіталу, який дозволяє скористати- ся вигодами кооперації по Р. Коузу, зменшує транзакційні витрати, надає альтернативні форми створення су- спільних благ.

Властивості соціального капіта- лу дають змогу розглядати його як системне явище. Своєю чергою, для існування будь-якої стійкої системи необхідна наявність в неї механізму відтворення, або саморозвитку. За таких умов, з метою мінімізації нега- тивних результатів соціально-еконо- мічної взаємодії, зміцнення офіційних інститутів, активізації накопичення соціального капіталу держава впрова- джує різноманітні форми координації діяльності між державним, приват- ним та громадським секторами.

Однією з таких форм є – держав- но-приватне партнерство (ДПП), нормативно-правову базу якого було закладено у 2010-2012 роках. Дер- жавно-приватне партнерство – це співробітництво між державою, те- риторіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юри- дичними особами (крім державних та комунальних підприємств), або фізичними особами – підприємцями (приватними партнерами), що здійс- нюється на основі договору в порядку, встановленому Законом.

Незважаючи на широкі можливо- сті державно-приватного партнерства щодо залучення приватного капіталу в складні технологічні проекти (ко- мунальний сектор, інфраструктура, охорона здоров’я), залишається вели- ка кількість необхідних суспільству благ та послуг (соціальних проблем), які неможливо надати (вирішити) в рамках ПДД. Це стосується випадків, коли або немає технічної можливості монетизувати платежі від користува- чів таких благ та послуг, або їх кін- цевим замовником виступає держава, фінансуючи їх створення за бюджетні кошти. Мова йдеться про проекти соціального впливу (боротьба з рецидивною злочинністю, профілактика захворювань, допомога дітям сиротам, розвиток громадянського суспільства тощо).

Останнім часом розвиток теорії «інвестування соціального впливу» (Impact investing, Socially responsible investing), обумовив появу у розвине- них країнах нових механізмів відтво- рення соціального капіталу. Це, перш за все, нові фінансові інструменти, що мають на меті розширити форми фінансування створення суспільних благ, впровадити більш ефективні спо- соби вирішення соціальних проблем та зменшити розбіжність між понят- тями «приватна вигода» – «суспільна вигода». Мова йдеться про соціальні облігації (social bond).

Вважаємо за доцільне більш уваж- но дослідити досвід країн, ініціювати широку дискусію, запропонувати за- конодавчі ініціативи щодо створення нормативно-правового поля та інсти- туціональної складової функціонуван- ня механізму соціальних облігацій в Україні з метою активізації його подальшого накопичення та створен- ня умов для стійкого економічного зростання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Валовий внутрішній продукт України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://index.minfin. com.ua/index/gdp/

2. Статистичний щорічник Укра- їни за 2010 рік. Таблиця 2.1. Вало- вий внутрішній продукт, стор. 30. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://index.minfin.com.ua/ index/gdp/

3. Платіжний баланс і зовнішній борг України за 2009 рік. Про стан Платіжного балансу України у 2009 році, стор. 3. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank. gov.ua/doccatalog/document?id=66374

4. Regional Economic Issues. May, 2016. Central, Eastern, and Southeastern Europe. How to Get Back on the Fast Track [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://www. imf.org/external/pubs/ft/reo/2016/ eur/eng/pdf/rei0516.pdf

5. Barry Eichengreen, Donghyun Park, Kwanho Shin. When Fast Growing Economies Slow Down: International Evidence and Implications for China NBER. Working Paper No. 16919. Issued in March 2011. NBER Program(s): IFM [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://www. nber.org/papers/w16919

6. Barry Eichengreen, Donghyun Park, Kwanho Shin. Growth Slowdowns Redux: New Evidence on the Middle- Income Trap. NBER Working Paper No. 18673. Issued in January 2013. NBER Program(s): DAE IFM / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.nber.org/papers/w18673

7. Gary S. Becker (1964, 1993, 3rd ed.). Human Capital: A Theoretical and Empirical Analysis, with Special Reference to Education. Chicago, University of Chicago Press

8. Глобальна економіка ХХІ сто- ліття: людський вимір: монографія / Д.Г. Лук’яненко, А.М. Поручник, А.М. Колот [та ін.]. – К.: КНЕУ, 2008. – 420 с.

9. Соціальна відповідальність: тео- рія і практика розвитку: монографія/ [А.М. Колот, О.А. Грішнова та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф.. А. М. Колота. – К.: КНЕУ, 2011.-504 с.

10. Соціалізація відносин у сфері праці в контексті стійкого розвитку: [моногр.] / А.М. Колот, О.А. Грішно- ва, О.О. Герасименко та ін.; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Ко- лота. – К. : КНЕУ, 2010. – 348 с.

11. Людський розвиток в Україні: можливості та напрями соціальних інвестицій: Моногр. / Ред.: Е. М. Ліба- нова; НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ. ком. статистики України. — К., 2006. — 356 с.

12. Bowen H. 1953. Social responsibilities of the businessman. Harper Row: N.Y.

13. Корпоративна відповідальність: крос-культурні моделі та бізнес-прак- тики: монографія / Л.П. Петрашко. – К.: КНЕУ, 2013. – 342 с.

14. McWilliams, Abagail; Siegel, Donald (2001). «Corporate social responsibility: A theory of the firm perspective». Academy of Management Review 26: 117–127 / [Електронний 25 № 3-4/2016 ресурс]. – Режим доступу: http://amr. aom.org/content/26/1/117

15. McWilliams, Abagail; Siegel, Donald; Wright, Patrick M. (March 2006). «Corporate Social Responsibility: International Perspectives». Working Papers (0604). Troy, New York: Department of Economics, Rensselaer Polytechnic Institute. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. economics.rpi.edu/workingpapers/ rpi0604.pdf

16. De George, Richard T. (2011). Business Ethics. Dorling Kindersley, licensees of Pearson Education in South Asia.

17. Виттенберг Е. Я. Социальная ответственность бизнеса на постсовет- ском пространстве / Е. Я. Виттенберг. — М.: РГГУ, 2011.

18. Руководство по социальной ответственности. Международный стандарт. ИСО/ОПМС 26000:2010 (ISO/FDIS 26000) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://csreu- jm.com.ua/files/ISO26000.pdf

19. Социальная ответственность 8000. Международный стандарт. SAI SA8000®: 2001

20. Системи управління якістю. ДСТУ ISO 9001:2009 (ISO 9001:2008, IDT) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://csr-eu-jm.com.ua/files/ ISO9001.pdf

21. Стандарт основных принципов подотчетности АА1000APS / [Елек- тронний ресурс]. – Режим доступу: http://csr-eu-jm.com.ua/files/AA 1000AccountabilityPrinciplesStandar ds-2008.pdf

22. Офіційне видання Державної (Національної) комісії з цінних па- перів і фондового ринку - науково- аналітичного журналу «Ринок цінних паперів України» / [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://www. securities.org.ua/securities_journal/

23. Фондовий ринок: підруч. / О.М. Мозговий, А.Ф. Баторшина, О.Г. Ве- личко та ін.; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. О.М. Мозгового. – К.: КНЕУ, 2013. – 543 [1]с.

24. Інформаційно-аналітичний тижневик «Цінні папери України» / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nssmc.gov.ua/press/ oficials/ukrstocknewspaper

25. Middle-income trap [Електро- нний ресурс]. – Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Middle_ income_trap

26. Barry Eichengreen, Donghyun Park, Kwanho Shin. Growth slowdowns redux:New evidence on the middleincome trap. 2013 KDI Journal of Economic Policy Conference on Fiscal Sustainability and Innovative Welfare System. Seoul, Korea, August 5, 2013. [Електронний ресурс]. – Режим до- ступу: https://www.kdi.re.kr/data/ download/attach/9944_1_2.pdf

27. Coase, Ronald H. «The Problem of Social Cost», Journal of Law and Economics 3 (1960), 1-44

28. Eggertsson, Thrainn. Economic behavior and institutions (Cambridge: Cambridge University Press, 1990) [Електронний ресурс]. – Режим досту- пу: https://books.google.com.ua/books ?id=hQhxcbLc6q8C&pg=PA248&hl=ru #v=onepage&q&f=false

29. Социальный капитал и раз- витие / Экономический факультет [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/ watch?v=GkzzdiuDUVU

30. Cultural and Institutional Bifurcation: China and Europe Compared. Avner Greif, Guido Tabellini. January 7, 2010. American Economic Review, May 2010. [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://papers. ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_ id=1532906

31. Menyashev R., Polischuk L. I. Does Social Capital Have Economic Payoff in Russia? Научные доклады Института институциональных ис- следований. WP10. Высшая школа экономики, 2011. No. 01. [Елек- тронний ресурс]. – Режим досту- пу: https://publications.hse.ru/ preprints/67555185

32. Національний інститут стра- тегічних досліджень. Аналітична за- писка «Щодо розвитку державно-при- ватного партнерства як механізму активізації інвестиційної діяльності в Україні». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov. ua/articles/816/ 26 Журнал «Ринок Цінних Паперів України» № 3-4/2016 ТЕОРІЯ

33. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі. [Електронний ресурс]. – Режим досту- пу: http://www.me.gov.ua/Documents/ Detail?lang=uk-UA&id=6b08c354- a6fd-4ace-8c57-41829defda5c&title=D ovidkaSchodoStanuZdiisnennia

34. «Papers presented at the New Zealand Branch, Australian Agricultural Economics Society Conference, Blenheim, July 1988». [Електронний ресурс]. – Режим до- ступу: https://researcharchive.lincoln. ac.nz/handle/10182/848

35. [Електронний ресурс]. – Ре- жим доступу: ru.wikipedia.org/wiki/ Социальная_облигация

REFERENCES

1. Valovy`j vnutrishnij produkt Ukrayiny` / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://index.minfin. com.ua/index/gdp.

2. Staty`sty`chny`j shhorichny`k Ukrayiny` za 2010 rik. Tably`cya 2.1. Valovy`j vnutrishnij produkt, stor. 30. / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://index.minfin.com.ua/ index/gdp.

3. Platizhny`j balans i zovnishnij borg Ukrayiny` za 2009 rik. Pro stan Platizhnogo balansu Ukrayiny` u 2009 roci, stor. 3. / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http:// www.bank.gov.ua/doccatalog/document? id=66374.

4. Regional Economic Issues. May, 2016. Central, Eastern, and Southeastern Europe. How to Get Back on the Fast Track [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://www.imf. org/external/pubs/ft/reo/2016/eur/ eng/pdf/rei0516.pdf.

5. Barry Eichengreen, Donghyun Park, Kwanho Shin. When Fast Growing Economies Slow Down: International Evidence and Implications for China NBER. Working Paper No. 16919. Issued in March 2011. NBER Program(s): IFM [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://www.nber.org/papers/ w16919.

6. Barry Eichengreen, Donghyun Park, Kwanho Shin. Growth Slowdowns Redux: New Evidence on the Middle-Income Trap. NBER Working Paper No. 18673. Issued in January 2013. NBER Program(s): DAE IFM / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http:// www.nber.org/papers/w18673.

7. Gary S. Becker (1964, 1993, 3rd ed.). Human Capital: A Theoretical and Empirical Analysis, with Special Reference to Education. Chicago, University of Chicago Press.

8. Global`na ekonomika XXI stolittya: lyuds`ky`j vy`mir: monografiya / D.G. Luk’yanenko, A.M. Poruchny`k, A.M. Kolot [ta in.]. – K.: KNEU, 2008. – 420 s.

9. Social`na vidpovidal`nist`: teoriya i prakty`ka rozvy`tku: monografiya/ [A.M. Kolot, O.A. Grishnova ta in.]; za nauk. red. d-ra ekon. nauk, prof.. A. M. Kolota. – K.: KNEU, 2011.-504 s.

10. Socializaciya vidnosy`n u sferi praci v konteksti stijkogo rozvy`tku: [monogr.] / A.M. Kolot, O.A. Grishnova, O.O. Gerasy`menko ta in.; za nauk. red. d-ra ekon. nauk, prof. A.M. Kolota. – K. : KNEU, 2010. – 348 s.

11. Lyuds`ky`j rozvy`tok v Ukrayini: mozhly`vosti ta napryamy` social`ny`x investy` cij: Monogr. / Red.: E. M. Libanova; NAN Ukrayiny`. In-t demografiyi ta socz. doslidzh., Derzh. kom. staty`sty`ky` Ukrayiny`. — K., 2006. — 356 s.

12. Bowen H. 1953. Social responsibilities of the businessman. Harper Row: N.Y.

13. Korporaty`vna vidpovidal`nist`: kros-kul`turni modeli ta biznes-prakty` ky`: monografiya / L.P. Petrashko. – K.: KNEU, 2013. – 342 s.

14. McWilliams, Abagail; Siegel, Donald (2001). «Corporate social responsibility: A theory of the firm perspective ». Academy of Management Review 26: 117–127 / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://amr.aom.org/ content/26/1/117

15. McWilliams, Abagail; Siegel, Donald; Wright, Patrick M. (March 2006). «Corporate Social Responsibility: International Perspectives». Working Papers (0604). Troy, New York: Department of Economics, Rensselaer Polytechnic Institute. / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://www.economics.rpi.edu/ workingpapers/rpi0604.pdf.

16. De George, Richard T. (2011). Business Ethics. Dorling Kindersley, licensees of Pearson Education in South Asia. 27 № 3-4/2016

17. Vy`ttenberg E. Ya. Socy`al`naya otvetstvennost` by`znesa na postsovetskom prostranstve / E. Ya. Vy`ttenberg. — M.: RGGU, 2011.

18. Rukovodstvo po socy`al`noj otvetstvennosty`. Mezhdunarodnыj standart. Y`SO/OPMS 26000:2010 (ISO/ FDIS 26000) / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://csr-eu-jm. com.ua/files/ISO26000.pdf

19. Socy`al`naya otvetstvennost` 8000. Mezhdunarodnыj standart. SAI SA8000®: 2001

20. Sy`stemy` upravlinnya yakistyu. DSTU ISO 9001:2009 (ISO 9001:2008, IDT) / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://csr-eu-jm.com.ua/ files/ISO9001.pdf

21. Standart osnovnыx pry`ncy`pov podotchetnosty` AA1000APS / [Elektronny` j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http:// csr-eu-jm.com.ua/files/AA1000AccountabilityPrinciplesStandards- 2008.pdf

22. Oficijne vy`dannya Derzhavnoyi (Nacional`noyi) komisiyi z cinny`x paperiv i fondovogo ry`nku - naukovo-anality` chnogo zhurnalu «Ry`nok cinny`x paperiv Ukrayiny`» / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://www. securities.org.ua/securities_journal/

23. Fondovy`j ry`nok: pidruch. / O.M. Mozgovy`j, A.F. Batorshy`na, O.G. Vely`chko ta in.; za zag. red. d-ra ekon. nauk, prof. O.M. Mozgovogo. – K.: KNEU, 2013. – 543 [1]s.

24. Informacijno-anality`chny`j ty`zhnevy`k «Cinni papery` Ukrayiny`» / [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://nssmc.gov.ua/press/ oficials/ukrstocknewspaper

25. Middle-income trap [Elektronny- `j resurs]. – Rezhy`m dostupu: https:// en.wikipedia.org/wiki/Middle_income_trap

26. Barry Eichengreen, Donghyun Park, Kwanho Shin. Growth slowdowns redux:New evidence on the middle- income trap. 2013 KDI Journal of Economic Policy Conference on Fiscal Sustainability and Innovative Welfare System. Seoul, Korea, August 5, 2013. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: https://www.kdi.re.kr/data/ download/attach/9944_1_2.pdf

27. Coase, Ronald H. «The Problem of Social Cost», Journal of Law and Economics 3 (1960), 1-44

28. Eggertsson, Thrainn. Economic behavior and institutions (Cambridge: Cambridge University Press, 1990) [Elektronny` j resurs]. – Rezhy`m dostupu: https:// books.google.com.ua/books?id=hQhxcbLc6q8C& pg=PA248&hl=ru#v=onepage& q&f=false

29. Socy`al`nыj kapy`tal y` razvy`- ty`e / Эkonomy`chesky`j fakul`tet [Elektronny` j resurs]. – Rezhy`m dostupu: https://www.youtube.com/watch?v=GkzzdiuDUVU

30. Cultural and Institutional Bifurcation: China and Europe Compared. Avner Greif, Guido Tabellini. January 7, 2010. American Economic Review, May 2010. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://papers.ssrn.com/sol3/ papers.cfm?abstract_id=1532906

31. Menyashev R., Polischuk L. I. Does Social Capital Have Economic Payoff in Russia? Nauchnыe dokladы Y`nsty`tuta y`nsty`tucy`onal`nыx y`ssledovany` j. WP10. Vыsshaya shkola эkonomy` ky`, 2011. No. 01. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: https:// publications.hse.ru/preprints/67555185

32. Nacional`ny`j insty`tut strategichny` x doslidzhen`. Anality`chna zapy`ska «Shhodo rozvy`tku derzhavno- pry`vatnogo partnerstva yak mexanizmu akty`vizaciyi investy`cijnoyi diyal`nosti v Ukrayini». [Elektronny` j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://www.niss.gov.ua/articles/816/

33. Oficijny`j sajt Ministerstva ekonomichnogo rozvy`tku i torgivli. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: http://www.me.gov.ua/Documents/ Detail?lang=uk-UA&id=6b08 c354-a6fd-4ace-8c57-41829defda5c&- title=DovidkaSchodoStanuZdiisnennia

34. «Papers presented at the New Zealand Branch, Australian Agricultural Economics Society Conference, Blenheim, July 1988». [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: https://researcharchive. lincoln.ac.nz/handle/10182/848

35. [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: ru.wikipedia.org/wiki/Socy` al`naya_obly`gacy`ya.

[Завантажити PDF версію]