ПІДХОДИ ДО ТРАКТУВАННЯ ТЕОРІЇ ВАРТОСТІ ТА ЇХ РОЗВИТОК


У статті розглянуто еволюцію теорії вартості та її сучасне розуміння. Детально охарактеризовано основні постулати трудової теорії вартості та теорії граничної корисності. З'ясовані основні переваги та недоліки цих теорій. Розглянуто окремі підходи до визначення вартості з позиції інституціоналізму. Обґрунтовано сучасні підходи до трактування вартості як грошового еквіваленту товару. Доведено необхідність розглядати вартість з врахуванням різних факторів.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими або практичними завданнями. Наріжним каменем економічної науки протягом багатьох століть залишається проблема визначення категорії «вартість». «Вихідним пунктом найістотніших відмінностей у концепціях різних економічних шкіл і предметом численних дискусій була і є вартість як одна з найбільш фундаментальних категорій економічної теорії» [13, с. 45-53]. З'являються нові погляди на зміст та трактування цієї категорії, обґрунтовуються нові види вартості, досліджується роль та значення вартості в діяльності суб'єктів господарювання.

Ми погоджуємося з думкою О.Ю. Харитонова та О.В. Пластініна, що «вартість належить до фундамен

тальних економічних категорій і не має єдиного або навіть хоча б загальноприйнятого визначення»

[16, с. 12].

Аналіз основних досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання цієї проблеми. Дослідженню вартості присвячено багато праць зарубіжних вчених, серед яких можна виділити А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, К. Менгера, Ф. Візера, Е. Бем-Баверка, Дж.С. Мілля, А. Маршалла тощо. Серед вітчизняних вчених, які ґрунтовно досліджували цю проблему, можна виділити, насамперед, М. Туган-Барановського. Ці дослідники працювали в рамках теорій трудової вартості, граничної корисності та інших теорій, які намагалися розкрити сутність цієї категорії. На сучасному етапі відбувається подальше переосмислення економічної спадщини цих вчених та трансформація її до викликів сьогодення, зокрема появи нових об'єктів купівлі-продажу. Дослідження проблем вартості можна зустріти в працях таких вітчизняних науковців, як В.Д. Базилевича, В.В. Ільїна, Л.Я. Корнійчук, П.М. Леоненка, С.В. Мо-черного, А.А. Чухно, П.І. Юхименка та інших.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є дослідження економічної сутності категорії «вартість», ретроспективний аналіз різних теорій вартості та формування сучасних підходів до розуміння цієї категорії.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Перші натяки на пошук розуміння категорії «вартості» можна зустріти в працях давньогрецьких мислителів. Вони починають аналізувати окремі категорії та шукати зв'язки між ними, зокрема між такими категоріями як: товар, праця, цінність тощо. В.Д. Базилевич пише: «У своїх творах Ксенофонт першим в економічній науці звернув увагу на дві характеристики товару - споживну вартість та мінову вартість» [8, с. 68]. Варто відзначити, що Ксенофонт використовував категорію «цінність», а не «вартість». Більш глибокий аналіз проблеми вартості здійснив Арис-тотель. У своїй праці «Політика» він пише: «... користування усяким предметом буває двояким, ... в одному випадку предмет використовують з притаманною, в другому - з непритаманною йому метою призначення, скажімо, взуття використовують для того, щоб надягати на ноги, і для продажу та обміну» [2, с. 25-26]. Не зважаючи на правильні спостереження та узагальнення давньогрецьких мислителів, їхні твердження залишилися розрізненими та не до кінця дослідженими.

Щодо поглядів меркантилістів, то вони повністю були спрямовані на дослідження зовнішньої торгівлі як джерела багатства. О.В. Козьменко зазначає: «в основу вартості, на думку меркантилістів, покладено працю, проте корисною вона є лише в тому випадку, якщо продукція виробництва буде вивезена за кордон, і гроші, виручені за неї, перевищать витрати на її створення» [5, с. 11].

Подальший розвиток уявлень про вартість спостерігається у працях англійського економіста Вільяма Петті (1623-1687), який започаткував трудову теорію вартості. Намагаючись з'ясувати сутність еквівалентного обміну товарів на основі затрат праці, В. Петті вимірював останню робочим часом, витраченим на виробництво товару, а величину вартості він уза-лежнював від продуктивності праці

[4, с. 362-363].

На зміну меркантилізму приходять фізіократи. В їх роботах вартість розглядається як споживча, а додаткова - як дар природи, що у відповідь на вкладену в неї працю повертає приріст вартості [5, с. 12-13].

Першу наукову концепцію визначення вартості можна зустріти у працях всесвітньо відомого англійського економіста А. Сміта (1723-1790), яку він розробив, об'єднавши вчення фізіократів про додатковий продукт та додаткову працю із поглядами ранніх англійських економістів про працю як єдине джерело вартості. С.В. Мочер-ний наголошує: «. А. Сміт називав вартість природною ціною й тим цен

тром, навколо якого коливаються, до якого тяжіють ринкові ціни» [10, с. 223]. І далі: «У вартості Сміт виділяв споживчу і мінову вартість. Перша означає корисність будь-якої речі, друга

- можливість придбання інших товарів власником цієї речі» [10, с. 223]. В.Д. Базилевич [8, с. 190-191] виділяє 3 різні підходи, які використовував А. Сміт при трактування вартості. Згідно першого підходу вартість визначається витраченою на виробництво товару працею, другого - працею, що купується, тобто кількістю чужої праці, яку товаровиробник може отримати в обмін на власну працю, третього

- сумою доходів: заробітної плати, прибутку та ренти.

Більш послідовним у дослідженні вартості був Д. Рікардо (1772-1823), який на думку С.В. Мочерного [10, с. 224], впритул підійшов до розуміння двоїстого характеру праці. Вчений стверджував, що «визначення вартості робочим часом є абсолютний, загальний закон» [15]. Тобто, єдиним джерелом вартості товару є певна кількість праці, витраченої на його виробництво. Як виключення, Д. Рікардо розглядав ще одне джерело вартості - рідкісність, яка має значення для невеликої групи товарів (рідкісні статуї та картини, рідкісні книги та монети тощо). Стосовно корисності, то дослідник вважав її сутністю мінової вартості, а не її джерелом. При цьому Д. Рікардо звертав увагу на те, що вартість товару визначається не індивідуальною, а суспільно необхідною працею, зводячи останню до найбільш продуктивної праці за найгірших умов виробництва

[8, с. 210].

Окремі протиріччя та неточності теорії вартості, що зустрічаються у працях А. Сміта та Д. Рікардо, були вирішені та обґрунтовані К. Марксом (1818-1883). Ми погоджуємося з думкою Н.О. Татаренко, що «категорії товару і його вартості було достатньо досліджено представниками класичної школи та їхніми послідовниками, але такого суворо логічного визначення, як Маркс, величині вартості товару не дав ніхто» [9, с. 183]. Він довів, що єдиним джерелом вартості є праця, яка визначається кількістю робочого часу, суспільно необхідного для виготовлення певної споживчої вартості. Діалектичний взаємозв'язок вартості та споживчої вартості К. Маркс пояснював двоїстим характером праці, втіленої в товарі [8, с. 331]. Н.І. Гражевська наголошує, що «він трактував працю не лише як мірило, але і як субстанцію вартості» [8, с. 331]. К. Маркс зазначав, що за умов ринкової економіки обмін товарів здійснюється за законом вартості, тобто усі товари обмінюються на основі втіленої в них людської праці (суспільно необхідного робочого часу [8, с. 332]. К. Маркс досліджує додаткову вартість, яку визначає як «надлишок вартості товару над вартістю спожитих засобів виробництва й робочої сили . лише частину робочого часу найманий робітник витрачає на відтворення власної вартості, решта йде на відновлення вартості засобів виробництва, що належать капіталісту, та на створення додаткової вартості, яка також привласнюється капіталістом»

[9, с. 185].

Ми повністю поділяємо думку С.В. Мочерного [10, с. 227], що Марксова теорія не позбавлена певних недоліків, зокрема:

вартість трактується однобічно лише як кількість суспільно необхідної праці без урахування якості товару, його корисного ефекту;

не враховується таке джерело мінової вартості як рідкісність.

На противагу трудовій теорії вартості виникали концепції, які зосереджували свою увагу не на поясненні сутності явища, а на поясненні механізму його прояву на поверхні реальної дійсності [13, с. 45-53]. Паралельно з трудовою теорією вартості розвивалися також теорія витрат виробництва та теорія трьох факторів виробництва.

Теорія витрат виробництва була розвинута в працях Дж. Мілля (17731836), Дж. Мак-Куллоха (1789-1836),

Н. Сеніора (1790-1864), Дж.С. Мілля

(1806-1873), та ін. Представники цієї теорії вважали, що основою мінової вартості та цін є витрати виробництва, а також, «що нова вартість

створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею» [6, с. 233-239]. Дж. Мілль був послідовником Д. Рікардо, повністю дотримуючись його теорії трудового походження вартості. Капітал він розглядає як колишню нагромаджену (уречевлену в засобах виробництва) працю, а тому робить висновок про те, що капітал також є джерелом створення вартості. Варто відзначити, що вчений не розмежовував категорії вартості та ціни. Дж. Мак-Куллох доповнив перелік чинників вартості, які беруть участь у процесі виробництва, за рахунок всіх сил (машин, природи, тварин). Англійський економіст Н. Сеніор «визначав цінність на основі аналізу корисності та обсягу пропозиції, звернувши увагу на проблему рідкісності ресурсів . вважав недостатнім визначення вартості витратами праці . дотримувався думки, що рідкісність та корисність блага безпосередньо впливають на його оцінку» [8, с. 230]. Найбільш відомим послідовником класичної традиції був англійський учений Дж.С. Мілль, який писав: «в середньому товари обмінюються приблизно за їх природною вартістю. природна вартість деяких речей - це вартість, яка визначається їх рідкісністю, але в переважній більшості речі природно обмінюються одна на одну пропорційно витратам їх виробництва. витрати виробництва складаються із кількох елементів . це заробітна плата і прибуток на капітал» [12, с. 222-224]. Фактично, стверджуючи, що вартість уже повністю досліджена та вже не має важливого значення, Дж.С. Мілль переорієнтує напрямок досліджень на рух цін. «Мінова вартість (у Мілля — ціна товару) визначається в точці врівноваження попиту і пропозиції, а витрати виробництва є тим фактором, що регулює пропозицію» [9, с. 119]. Ми погоджуємося з думкою К.В. Савченко [5, с. 15-16], що вартість відповідно до теорії витрат виробництва формується на основі рідкості та витрат праці на створення речей.

Родоначальники теорії трьох факторів виробництва - французькі економісти першої половини ХІХ ст.

- Ж.Б. Сей (1767-1832) і Ф. Бастіа (1801-1850) трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі [6, с. 233-239]. Ці фактори беруть рівноправну участь у створенні вартості, при чому внесок кожного фактору у її створення відображається відповідною її частиною: праця породжує заробітну плату, капітал

- прибуток, земля - ренту. Ж.Б. Сей трудову теорію вартості розуміє досить плюралістично: вартість розглядається як ціна, тобто залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, а також від попиту і пропозиції [9, с. 125]. На думку, Ж.Б. Сея людина, капітал і земля виступають основними факторами виробництва та чинниками зростання багатства у суспільстві.

В останній третині ХІХ ст. формується теорія граничної корисності, яка запропонувала принципово новий підхід до аналізу вартості. Представники цієї теорії (К. Менгер (18401921), В.С. Джевонс (1835-1882), Л.

Вальрас (1834-1910), Ф. Візер (18511926), Е. Бем-Баверк (1851-1919), Дж.Б. Кларк (1847-1933) та інші) не

погодилися зі зведенням вартості до витрат виробництва або трьох факторів виробництва, а запропонували визначити її мірою корисності. З точки зору Б. Селігмена, маржина-лістська теорія представляє не просто інший спосіб дослідження проблеми вартості, але знаменує собою інший підхід до економічного аналізу [4, с. 649]. К. Менгер стверджував, що не цінність і ціна залежить від витрат виробництва, а навпаки, завдяки існуванню цінності споживчих благ виникає оцінка факторів виробництва, яка і формує витрати виробництва [8, с. 450]. На думку Н.І. Гражевської [8, с. 453], теорія цінності К. Мен-гера, заснована на переконанні, що цінність має суб'єктивний характер і не існує поза свідомістю людини. К. Менгер трактував цінність як судження, яке мають індивідуальні учасники економічного процесу щодо значимості благ, які знаходяться у

їх розпорядженні для підтримки їх життя і добробуту [8, с. 453]. «Величина цінності матеріального блага,

- зазначав Е. Бем-Баверк, - визначається нагальністю тієї конкретної потреби (або часткової потреби), яка знаходиться на останньому місці у ряду потреб, що задовольняються усім наявним запасом матеріальних благ цього виду ... Цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі. Це положення є центральним пунктом нашої теорії цінності. Все подальше пов'язується з ним і виводиться з нього» [1, с.

342]. А.М. Поручник [9, с. 247] стверджує, що процес утворення цінності Е. Бем-Баверк поділяв на два етапи:

1- ий етап - утворення суб'єктивної цінності, під якою він розумів індивідуальну оцінку блага суб'єктом;

2- ий етап - формування «об'єктивної» цінності на ринку в процесі стихійного виявлення попиту і пропозиції.

М. Блауг [3, с. 275-346] вказує на

наявність ряду помилок, яких припустилися усі автори теорії граничної корисності: К. Менгер, В.С. Джевонс, Л. Вальрас, а саме:

корисність товару розглядається як функція кількості цього товару, яка не залежить від кількості інших товарів, що споживаються;

«пояснення» поведінки споживача зіштовхується з подвійною опозицією (з одного боку, теорія корисності походить із сумнівної і навіть неправильної психології, з іншого

- психологічні аспекти поведінки споживача не причетні до об'єктивного розвитку економічного процесу, який від суб'єктивних відчуттів не залежить);

«добробут» зводиться до суми кількісних корисностей усіх індивідів, які підлягають виміру, а оптимальним вважається такий розподіл ресурсів, який максимізує «добробут» саме в цьому розумінні.

Наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. англійський вчений, засновник Кембриджської школи А. Маршалл (18421924) «здійснив спробу знайти компроміс між різними теоріями вартості, навмисне переключивши зусилля з теоретичних дискусій навколо вартості на вивчення проблеми взаємодії попиту і пропозиції як сил, які визначають процеси, що відбуваються на ринку, тобто сутнісний аналіз замінив на функціональний» [13, с. 45-53].

Ми погоджуємося з думкою А.М. Поручника [9, с. 249], що найбільшою заслугою А. Маршалла є створення синтетичної теорії, яка поєднала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності. Вчений, подолавши суперечності обох теорій, сконцентрувався на розробленні теорії ціни. Суть його теорії полягає у поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну:

1. ціна попиту, що «формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту»

[9, с. 250];

2. ціна пропозиції, яка визначається витратами виробництва.

Для поєднання цих двох теорій англійський дослідник «вводить у теорію ціноутворення чинник часу і підкреслює, що корисність і попит відіграють вирішальну роль у короткостроковому періоді. Реальні ж витрати мають значення для довгострокового періоду. Якщо виробник не відшкодовує витрати, це буде обумовлювати скорочення виробництва до того моменту, доки не встановиться рівновага» [13, с. 45-53].

У XX ст. відбулася еволюція теорії вартості. Так, у країнах ринкової економіки перестали надавати розробці теорій вартості тієї вирішальної ролі, яку вона мала раніше. Це пов'язано з утвердженням підприємницької ринкової системи і поворотом представників економічної думки країн розвиненої ринкової економіки до розробки переважно теорії ціни як категорії, яка знаходиться на поверхні економічного життя і найтісніше пов'язана з господарським механізмом [6, с. 233-239]. О.Ю. Харитонов та О.В. Пластінін у своїй монографії «Ефективне управління підприємством на основі його вартості» (2009 р.) стверджують, що «з виходом у світ в 1890 р. роботи А. Маршалла «Принципи економічної науки» в політичній економії відбулося повне ототожнення

вартості і ціни, яке супроводжувалося відмовою від розгляду вартості як самостійної категорії» [16, с. 14]. Внаслідок такого ототожнення на перший план вийшло розроблення саме теорії ціни, замість теорії вартості. Дослідники в рамках теорії ціни комплексно вивчають «вплив різноманітних чинників на рівень цін у системі попиту та пропозиції на ринках як товарів, так і чинників виробництва. Беруть до уваги такі чинники: динаміку продуктивності праці й ефективності виробництва, стан грошового обігу, платіжного балансу та державних фінансів, державне регулювання й інші» [11, с. 130-135]. Спочатку таке дослідження велось на мікрорівні, а з 30-х років XX ст. під впливом економічної теорії Дж.М. Кейнса та у відповідь на об'єктивні реалії економічних потрясінь у ринковій економіці поширилось і на макрорівень [6, с. 233-239].

Надалі у своїх працях вчені, досліджуючи економічні проблеми на різних рівнях (мікро-, макро-, інтере-кономіки), переважно залишаються на окремих позиціях або трудової теорії вартості, або маржиналіст-ської теорії, або, навіть, на позиціях обох концепцій одночасно залежно від об'єкту дослідження. Яскравим прикладом може слугувати видатний англійський вчений Дж.М. Кейнс. У його працях можна знайти підтвердження тому, що він дотримувався трудової теорії вартості. «Обсяг зайнятості він вимірює не чисельністю працюючих або кількістю робочих місць, а величиною фактично відпрацьованих годин некваліфікованими робітниками, а також зводить кваліфіковану працю до некваліфікованої. Він також ставить у кількісну залежність величину доходу, національного доходу від витрат праці та ін.» [10, с. 235]. Водночас можна також зустріти погляди, які базуються на теорії граничної корисності. Зокрема, С.В. Мочерний стверджує, що Дж.М. Кейнс «інструментами аналізу називав цінність і ціну, а єдиним фактором виробництва за наявності техніки та природних ресурсів називав особисті послуги підприємця та менеджерів» [10, с. 235].

А.А. Чухно збереження відмінностей між теорією трудової вартості та теорією граничної корисності на сучасному етапі підтверджує через площину відмінностей політекономії та економіксу: «для політекономії ключовою категорією є вартість (саме на її основі здійснюється сутнісно-фі-лософське пояснення економічного розвитку), для «економікс» - ціна, завдяки якій розкривається світ економіки з функціонального боку» [17,

с. 162-163].

Ми повністю поділяємо точку зору А.А. Чухно, що «синтез теорії трудової вартості та теорії граничної корисності дає можливість розкривати причинно-наслідкові та функціональні зв'язки в економіці, природу соціально-економічних явищ і шляхи та методи ефективного функціонування економіки» [17, с. 164].

Цікавою є думка А.А. Чухно про те, що «у сучасному світі, коли розвинуті країни перейшли до постіндустрі-ального суспільства, коли панівною стає сфера послуг, а визначальну роль відіграють інформаційно-інтелектуальні технології, теорія маржиналізму виходить на перший план». Оскільки Україна знаходиться на стадії індустріального суспільства, то панівним в економіці нашої держави є матеріальне виробництво, а, отже, на думку А.А. Чухно, панівною також залишається теорія трудової вартості.

Окремі цікаві думки щодо проблем вартості можна також зустріти в працях учених-інституціоналістів. Вони не розглядали вартість як одну з головних проблем економічної науки, проте досліджуючи різні економічні інститути, в тому числі увагу приділяли і новим джерелам створення вартості - контрактам, техніці, електроніці, інформації, знанням.

Американський економіст Дж. Коммонс (1862-1945) стверджує, що «вартість є сучасною оцінкою майбутнього блага. Поняття вартості випливає з угоди про виконання в майбутньому певного контракту» [19, с. 104]. Така теорія виводить вартість із переговорів, її остаточне встановлення завершується в судах. Одночасно Дж. Коммонс не заперечує необхідності

врахування витрат виробництва при визначенні вартості. Розглядаючи витрати «як притаманну людині внутрішню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, передачі власності в наймання на невигідних умовах тощо)» [9, с. 461], автор виводить поняття «розумна вартість». Л.Я. Корнійчук зазначає, що «розумна вартість» у Коммонса є не тільки результатом випадкового втручання судових органів у вирішення конфліктів між окремими підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економічного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивідуальним. Інакше кажучи, Коммонс розглядає вартість як очікуване право на майбутні блага й послуги» [9, с. 461].

У 40-60 рр. ХХ ст. розвивається концепція «індустріального суспільства», представниками якої були П. Дракер, У. Ростоу, Ж. Еллюль, Р. Арон. Центральним інститутом «індустріального суспільства» були великі підприємства та корпорації, які забезпечували масове виробництво товарів. Французький соціолог Ж. Еллюль розробив концепцію «технологічного суспільства», основою якого «є техніка, яка панує над суспільством і людиною. Вона розвивається за власними законами і не підвладна людині» [9, с. 479-480]. Вчений підносить техніку до абсолюту, пояснюючи її розвитком усе, в тому числі й визначення вартості.

У 60-70 рр. ХХ ст. з'являється концепція «технотронної ери», відомого політолога, професора Колумбійського університету З. Бжезинського [18, с. 10-30], який поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним фактором, котрий визначає соціальні зрушення, зміну звичаїв, соціальної структури, цінностей, суспільства в цілому.

У 70-80 рр. ХХ ст. у західній економічній літературі набула поширення теорія постіндустріального суспільства (Д. Белл). Переважання інформаційного сектору в економіці розвинутих країн призводить до виникнення нового джерела вартості, яке пов'язано з інформацією та знаннями. С.В. Мочерний зазначає, що «в сучасних умовах суб'єкти праці залишаються в стороні від магістрального напрямку прогресу, а капітал в якості фактора виробництва замінюють знання, які поряд з інформацією, стають найважливішим фактором сучасного господарства» [10, с. 235-236]. На думку А.А. Чухно, створена знаннями вартість істотно зростає і набуває поширення, вона стає головною умовою економічного зростання та засобом забезпечення корпоративних прибутків [17, с. 170]. А.А. Чухно, П.М. Ле-

оненко, П.І. Юхименко стверджують, що «замість тенденції до суспільного оцінювання витрат виробництва, суспільно необхідної праці, втіленої в товарі, суспільство все більше цікавлять споживна вартість послуг, їх корисність, економічна цінність, спроможність розв'язувати проблеми розвитку людини, її здібностей» [7, с. 368]. Подальший розвиток постін-дустріального суспільства, на думку дослідників, призведе до «підривання вартості відбувається як з боку виробничих факторів, так і збоку системи потреб; зменшується кількість видів конкретної праці, які зводяться до абстрактної; збільшується кількість корисностей, що вже не констатують споживні вартості. Суспільство переходить до символічної цінності, коли люди самі визначають певну цінність певного блага, виникають ірраціональні оцінки, які швидко поширюються на матеріальні і нематеріальні блага й усі складові економіки» [7,

с. 379].

Стосовно теорії ринкової оцінки, до представників якої фактично можна віднести більшість вчених останнього століття, то вона базується на тому, що «вартість розглядають як властивість або цінність товару, як його грошовий еквівалент» [6, с. 233-239]. Подібну точку зору висловлює й П.М. Макаренко, який пише: «Ціна - це кількість грошей (величина грошової суми), що сплачується за певну кількість товарів певної якості». Так, згідно з Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» «вартість - еквівалент цінності об'єкта

оцінки, виражений у ймовірній сумі грошей» [14].

Відомий американський економіст та історик Б. Селігмен обґрунтовує сучасну практику ціноутворення як «розповсюджену техніку встановлення цін шляхом додання до повної величини середніх витрат поміркованої, або традиційної накидки» [10,

с. 244].

П.М. Макаренко обґрунтовує, що практика ціноутворення потребує врахування багатьох факторів. «Потрібно враховувати і трудові витрати, і корисність товару в оцінці його покупцем, і рідкість блага, а також співвідношення попиту і пропозиції. Проте в остаточному підсумку ціна - це результат взаємодії, торгу двох суб'єктів ринку: виробника (продавця) і споживача (покупця)» [11, с.

130-135].

Висновки з дослідження й перспективи подальших розвідок в обраному напрямку. Категорія «вартість» пройшла складну історію розвитку протягом багатьох століть, про що свідчить значна кількість її тлумачень та велика когорта науковців, що її досліджували. Ця категорія пережила значну трансформацію від розуміння її як величини затраченої праці у ХУІІІ-ХІХ ст. до величини граничної корисності певної речі у ХІХ-ХХ ст., і, нарешті - до просто ціни у ХХ-ХХІ ст.

Виходячи з дослідження різноманітних поглядів на трактування вартості, можна зробити висновок про необхідність визначати вартість як ринкову оцінку певної речі, що враховує і трудові витрати, і корисність товару в оцінці його покупцем, і рідкість блага, а також співвідношення попиту і пропозиції.

Подальші дослідження мають стосуватися трактування вартості конкретних об'єктів купівлі-продажу, насамперед, страхових компаній. Адже з одного боку, потрібно враховувати сучасні теоретичні надбання щодо розуміння вартості, а другого боку - специфіку страхового бізнесу та відсутність організованого ринку купівлі-продажу страхових компаній в Україні.

[Завантажити PDF версію]


Ключові слова:  вартість, ціна, цінність, трудова теорія вартості, гранична корисність, витрати виробництва, фактори виробництва.

ТЕОРІЯ

Баранов Андрій
асистент кафедри страхування, Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана




©  2001 - 2024  securities.usmdi.org