Муніципальні облігації України

Коротку історію розвитку вітчизняного ринку облігацій органів місцевого самоврядування можна розділити на два періоди. У перший період – з 1995 по 1998 роки – відбулося кілька емісій облігацій місцевих позик органами місцевого самоврядування Харкова, Запоріжжя, Донецька, Маріуполя, результатами яких були неоднозначними. Зростання обсягів місцевих запозичень стало помітним лише в 1996–1997 роках. Однак після дефолту по облігаціях одеської муніципальної позики, що були емітовані на суму 91,5 млн. грн., процес запозичення фінансових ресурсів через облігації органами місцевого самоврядування зупинився. Одеський негативний прецедент став сигналом для українського ринку місцевих облігацій та показав, наскільки руйнівний потенціал міститься у неправильному функціонуванні нерозвиненого ринку місцевих запозичень як для його українських, так і для іноземних учасників. Для посилення контролю за виконанням боргових зобов'язань був виданий Указ Президента України №655/98 «Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування», який фактично заборонив здійснювати місцеві запозичення без погодження з Міністерством фінансів. З моменту введення в дію Указу Мінфін не узгодив жодного місцевого запозичення.

До основних причин, що негативно вплинули на розвиток муніципальних облігаційних позик, можна віднести:

· невідпрацьованість схем облігаційних позик у зв'язку з відсутністю досвіду, чіткості в інвестиційних планах емітентів та через неправильну оцінку поточної ситуації в регіоні;

· непередбачуваність (нестабільність) економічної та політичної ситуації в країні (загальний фактор системного ризику для емітента та інвесторів), основних макроекономічних показників та фінансових індикаторів;

· нерозвиненість інфраструктури регіональних фондових ринків і, як наслідок, великі трансакційні витрати;

· відсутність механізму захисту прав кредиторів з контролю за цільовим використанням позикових коштів, управлінню коштами резервних фондів позик (що веде до їх неефективного та/або неправомірного використання), а також розвиненої системи моніторингу реалізації інвестиційних проектів та оцінки величини кредитних ризиків за ними;

· низьку ліквідність системи гарантій, що надаються органами місцевого самоврядування за своїми позиками, відсутність інституту андерайтингу;

· невиконання судових рішень з виплати боргів емітентів інвесторам;

· незначний інвестиційний потенціал основної маси населення, відсутність довіри населення до інструментів ринку цінних паперів та нестачу оборотного капіталу у юридичних осіб;

· низьку ліквідність облігацій органів місцевого самоврядування;

· обмеженість розміщення облігаційної позики територією регіону, складність із виходом на зовнішні фінансові ринки та з залученням коштів інвесторів-нерезидентів;

· низький рівень організації рекламної кампанії, невиправдано високу вартість реклами;

· відсутність у емітента практичного досвіду випуску цінних паперів (наприклад, невміння правильно виділити сегменти ринку, де буде розміщуватися випуск облігацій, та категорії ...

[Завантажити PDF версію]