Корпоративне управління: усталені характеристики та особливості їх реалізації в національній моделі

Кожна країна має свою власну модель корпоративного управління, характерні риси якої обумовлені особливостями національного менеджменту. Моделі різняться за складом учасників, законодавчою базою, що регулює їхні взаємовідносини, вимогами до розкриття інформації тощо. За загальними ознаками конкретного прояву названих та інших елементів моделі прийнято розподіляти на англо-американську, німецьку та японську. Їх основні характеристики наведені у табл. 1. Ми детально не зупиняємося на аналізі цих характеристик, вони достатньо висвітлені іншими дослідниками [1, С.56–57, 80; 2, С.62—71], а нам потрібні для того, щоб показати подібність і відмінність між названими моделями та українською. Це необхідно для розв’язання питання – до якої з усталених моделей тяжіє наша національна.

Якщо порівняти ознаки усталених моделей корпоративного управління з показниками української, то можна виділити спільні характеристики і виявити, що національна модель найбільше тяжіє до японської (табл. 2).

Ми не вважаємо одержаний результат несподіваним, оскільки схильні використовувати інший критерій моделювання – не за країнами прояву особливостей управління, а за джерелом одержання акціонерним товариством фінансових ресурсів. За цією ознакою моделі корпоративного управління можна поділити на дві – ринково орієнтовану (джерело фінансового живлення – фондовий ринок) і банківсько орієнтовану. І німецька, і японська моделі, а також українська належать до банківсько орієнтованої; щодо більшої подібності національної моделі до японської, то це викликано особливою роллю вітчизняних промислово-фінансових груп, подібної ролі кейрецу.

Утім наведені спільні риси моделей корпоративного управління не вичерпують усіх сутнісних характеристик національної моделі. Крім спільних рис існують особливості, які, на наш погляд, викликані такими головними чинниками:

· специфікою здійснення приватизації як способу формування взаємовідносин між акціонерами та керуючими;

· незакінченістю періоду первісного нагромадження капіталу;

· наявністю, поряд з ринково орієнтованими, підприємств, що «належать минулому».

Специфіка здійснення приватизації, що призвела до особливостей національної моделі корпоративного управління, полягає, по-перше, в тому, що приватизаційний період виявився штучно розтягнутим – держава зберігає частку в капіталі багатьох акціонерних товариств (так, на початок 2002 р. її частка залишалася у 1875 господарських товариствах, у тому числі вона становила від 50% до 75% у 157 підприємствах, від 75% до 99% – у 123, 100% – у 92 [3]). Слід враховувати, що держава має більші можливості впливу на діяльність корпорації, ніж інші акціонери (ліцензування, оподаткування, некорпоративний контроль тощо) і в разі, коли її інтереси, в тому числі некорпоративні, не збігаються з інтересами інших учасників товариства, підприємство змушене задовольняти саме їх, незалежно від розміру державного пакета акцій. Крім того, держава свідомо обмежує права зацікавлених осіб, наприклад, перешкоджаючи банкрутству не до кінця приватизованих підприємств.

По-друге, українська модель приватизації не передбачає передприватизаційної санації підприємств – їх акціонуванню не передувала адаптація до нових умов господарювання, і тому фінансово-майновий стан багатьох корпорацій надто складний. Поряд з цим, не відбулося суттєвого оновлення топ-менеджерів – у значній кількості випадків акціонерними товариствами керують старі кадри, що не мають мислення вартісними категоріями і реалізують власні інтереси всупереч корпоративним.

По-третє, безоплатна приватизація призвела до значного розпорошення акціонерних капіталів між ...

[Завантажити PDF версію]