ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Досліджено актуальні аспекти державної інноваційної політики та деякі основні теоретико-методологічні засади вивчення ролі держави в інноваційній сфері на сучасному етапі глобалізації. Увагу зосереджено на існуючих недоліках національної інноваційної системи та на ключових принципах ефективної політики держави в таких умовах.
Головним викликом глобалізації для національних економік є їх здатність витримати жорстку міжнародну конкуренцію, спроможність країни відповідати сучасним світовим вимогам до науково-технологічного рівня вироблюваної продукції. Для цього необхідно опрацювати і втілити в життя національну промислову політику, орієнтовану на формування промислового комплексу, здатного виробляти конкурентоспроможну продукцію. Каталізатором цих структурних змін є інноваційна сфера, за природою своєю спрямована на заміну застарілих технологій прогресивними. Для економіки принципово важливим є оновлення основного капіталу, яке немислиме без інноваційного наповнення. Досить подивитися на досвід промислово розвинених країн, економічне зростання яких на 90 % забезпечується впровадженням у промисловість нових знань і технологій. Отже, інноваційна політика є найважливішою складовою економічної політики держави, і це обумовлюється самими закономірностями суспільно-економічного розвитку, нинішнім співвідношенням індустріального та постіндустріального типів розвитку, останній з яких сьогодні є панівним у високорозвинутих країнах та висуває на перший план якісно нові критерії, засновані на високій наукомісткості та інтелектоозброєності виробництва. У процесі впровадження інновацій державне втручання є необхідним. Це пояснюється тривалістю науково-виробничого циклу, високими витратами і невизначеністю кінцевого результату, адже мова йде про довгострокові ризикові інвестиції, проблему яких ринок без втручання держави вирішити не може. На державу покладається створення всіх сприятливих умов для ефективного впровадження інновацій, а також підтримка окремих напрямів науково-технічного розвитку країни за допомогою заходів цілеспрямованого і обмеженого впливу. «Сьогодні на арену сміливо виходять державні наукові й інноваційно-технологічні центри... які є своєрідним комп’ютерним «оком» реальних змін, що відбуваються у секторі мобільної, гнучкої, маневреної макроекономіки» [2, с. 129]. Проте держава не може домінувати і контролювати весь інноваційний процес через виконавчі структури та створювані ними кредитно-фінансові установи [10, с. 10]. У розвинених країнах держава, продовжуючи утримувати фундаментальну науку і деякі неприбуткові сфери (наприклад, освоєння космічного простору), створює максимально сприятливі умови для інвестування приватних капіталів у науково-технічну сферу. Має бути рівноправне партнерство держави, приватних інвесторів, груп учених, провідних менеджерів.
Метою даної статті є теоретико-
методологічний аналіз основних проблем у сфері інноваційної політики у сучасних умовах, а також окреслення принципово важливих аспектів цієї проблематики, актуальність і вагомість ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: |
ТЕОРІЯ
Касабова Інна
аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, економічний факультет, кафедра економічної теорії
|
