Ринок державних цінних паперів у сегментарному поділі фінансового ринку


У сучасних умовах ринок державних цінних паперів відіграє одну з ключових ролей у формуванні бюджетної політики держави, проведенні грошово-кредитної політики центральними банками з метою регулювання грошової маси та підтримки ліквідності банківської системи. Світова практика свідчить, що державні цінні папери виступають головним інструментом державних запозичень, дозволяючи залучати значні фінансові ресурси на прийнятних умовах. За умови ефективного та прозорого використання залучених коштів державні цінні папери можуть стати дієвим інструментом, здатним позитивно впливати на інвестиційні процеси в країні.

Формування урядом стратегії запозичень, чітко розділяючи коротко- середьно- і довгострокові цілі, дає змогу сформувати постійний попит на ринку державних цінних паперів, виключаючи можливість незацікавленості інституційних інвесторів у таких фінансових інструментах. Професійні учасники ринку цінних паперів розглядають державні цінні папери як об’єкт інвестування. Проте населення, як один із потенційних інвесторів, досі ще не залучено до ринку державних цінних паперів.

Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу ринку державних цінних паперів на економіку держави й добробут населення мають неоднозначний характер. Так, А. Сміт у своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Меаде, Ф. Модільяні та інші1.

Важливим аргументом на користь державних позик є те, що державне запозичення під час економічних спадів слугує цілям стабілізації економіки, бо перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансових видатків посилюється дією ефекту мультиплікатора: зростання державних видатків викликає кількаразове зростання сукупних витрат, а отже, й обсягу ВВП.

Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що збільшення державного боргу не загрозливе, ос-кільки борг частково може погашатися після подолання кризових явищ.

Англійська класична політекономія розглядала державний борг як тягар, що накладається на майбутнє покоління, підриває його накопичення. Кейнсіанська теорія, навпаки, намагалася довести, що питання перекладення частини боргу неоднозначне.

А. Лернер, розглядаючи наслідки державного боргу, виділяє дві його частини – внутрішній борг і зовнішній борг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Особи різних вікових груп позичають одна одній певні кошти. Під час погашення боргів грошові потоки повертаються до ...

[Завантажити PDF версію]


Ключові слова:  

ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ

Ільченко Володимир
здобувач ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»




©  2001 - 2024  securities.usmdi.org