Західні теорії бюрократії
Персонал установ державного управління, як би його не називали, – адміністратори, апаратники, бюрократи, чиновники, службовці, урядовці – в його функціональному призначенні та морально-етичному обличчі здавна осмислювався в поняттях існуючих підходів до пізнання соціальної дійсності: релігії, науки, мистецтва. Думки на цю тему можна зустріти в Святому Письмі християн та іудеїв – Біблії. Адміністрацію досліджують представники різних галузей знання, на цю тему пишуть письменники і публіцисти, творять митці театру та кіно. Звичайно, задумуються над своїм статусом і суспільною місією самі суб`єкти управління: державні діячі, політичні та кар`єрні чиновники різних рівнів.
Перелік класиків наукового і художнього висвітлення даної теми: економістів і соціологів Джона Стюарта Мілля (1806-1873), Макса Вебера (1864-1920), Гаетано Моска (1858-1941), Мілована Джіласа (1911-1995); письменників і публіцистів Оноре де Бальзака (1799-1850), Чарльза Діккенса (1812-1870), М.В. Гоголя (1809-1852), О.Д. Градовського (1841-1889) далеко не вичерпує коло осіб, чий колосальний інтелектуальний, творчий потенціал був затрачений на осмислення процесів і проблем управління. В ряду цих імен на особливу увагу заслуговує Олександр Дмитрович Градовський – українець за походженням, випускник Харківського університету, автор капітальних праць «Начала русского государственного права», «Государственное право важнейших европейских держав» та багатьох інших, видатний учений і талановитий публіцист. Він привніс у науку державного управління ідеї високої моралі, гуманізму, дотримання прав людини, поваги до особистості.
Трохи історії
Термін бюрократія не має аналога в українській мові в силу того, що в період формування централізованих національних держав у Західній Європі в XV-XVII ст. в Україні ще були відсутні соціально-політичні умови для бюрократичної діяльності. В період козацького самоврядування не було потреби в такому персоналі органів влади та управління, котрий діяв би бюрократичним чином. В основу громадянського ладу України в козацьку епоху була покладена самоправна демократична військова організація Запорозької Січі, де більшість із старшини висунулася з рядових козаків, а всі адміністративні посади («уряди») заміщувалися через вибори. В гетьманщині старшина ділилася на генеральну, полкову і сотенну, в Запорозькій Січі – на кошову, курінну, паланкову. В козаччині, особливо січовій, не міг створитися численний професійний управлінський апарат, оскільки, скажімо, кошовий отаман сьогодні мав майже необмежену владу в поході, а назавтра, скинутий із посади, – простим козаком разом з іншими тягнув невід.
У сучасних поняттях запорозький уряд – кіш – формувався за змішаним принципом, що поєднував елементи мерітократії, тобто передбачав врахування особистих заслуг кандидатів у старшину, з елементами охлократії – влади натовпу, коли мінливе в своїх настроях товариство в будь-який момент могло позбутися навіть достойного посадовця, що став невгодним. У козацький період історії в Україні так і не склалася бюрократія як відокремлена суспільна верства професійних урядовців. Пізніше, в дожовтневий і радянський періоди імперське чиновництво надолужило упущене, розвинувши найгірші взірці бюрократизму.
У своїх класичних формах бюрократія виникла в країнах Західної Європи паралельно з посиленням державної влади. В процесі ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: |
ТЕОРІЯ
Андрущенко Володимир
професор кафедри податкової політики Академії державної податкової служби України, доктор економічних наук
Федосов Віктор
д.е.н., професор, Заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри фінансів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
|
