Становлення ринку облігацій в Україні

Перша позика Російської імперії (до якої входила і Україна) була здійснена в 1769 р., за часів правління Катерини II.

За подальші два з половиною століття Російська імперія запозичила на ринку близько 15 млрд. крб. На початок революції значна частина заборгованості була погашена. Найстарішою позикою в складі російського державного боргу була шестивідсоткова позика 1817-1818 рр., залучений капітал якої становив 93 млн. крб., а непогашена частина до 1 січня 1913 р. дорівнювала 38 млн. крб.

Історичні факти говорять про надзвичайно високу стійкість фінансової системи дореволюційної Росії. Протягом XIX – початку XX століття бюджет Російської держави з року в рік виконувався зі значним профіцитом. Цей факт особливо вражає, якщо врахувати, що у другій половині XIX сторіччя уряд активно фінансував будівництво залізниць, а також модернізацію металургійної промисловості та інші досить затратні проекти.

За джерелами наповнення державний бюджет дореволюційної Росії поділявся на дві частини. Перша наповнювалася з традиційних джерел прибутків (податки, акцизи тощо). Прибуткову частину другого, надзвичайного бюджету, на 90% складали кошти, отримані від внутрішніх і зовнішніх позик. Саме позикові кошти йшли на фінансування комерційних проектів, таких як будівництво залізниць. Кошти, залучені у вигляді позик, витрачалися на боротьбу з наслідками стихійних лих і на інші незаплановані статті витрат. При сприятливому стані державних фінансів частина надзвичайного бюджету йшла на покриття витрат (відсотки і погашення) з оплати довгострокових державних позик. Інша частина витрат за позиками здійснювалася за рахунок звичайного бюджету.

Державні позики, що оберталися в той час на ринку, за терміном обігу ділилися на три категорії – короткострокові, довгострокові і безстрокові.

Термін обігу короткострокових зобов'язань обмежувався законом і коливався від трьох місяців до одного року. Купюри випуску не повинні були перевищувати 500 крб. Право емісій за короткостроковими зобов'язаннями надавалося особисто міністру фінансів з умовою, що загальна сума зобов'язань в кожний момент не перевищить 50 млн. крб. У 1905 р. права міністра були розширені до 200 млн. крб., з правом випуску короткострокових зобов'язань, включаючи іноземні ринки. Державне казначейство і приватні особи мали право враховувати ці зобов'язання в Державному банку, відсотки сплачувалися у вигляді дисконту.

Основу державного боргу складали довгострокові і безстрокові позики. Довгострокові позики могли укладатися на досить тривалі терміни – 50-80 років. Практикувався випуск безстрокових зобов'язань, коли держава зобов'язувалася виплачувати тільки договірний відсоток, таким чином для інвестора позика ставала рентою. Уряд залишав за собою право примусового викупу даного інструмента за його номінальною вартістю. У цьому випадку позика гасилася ...

[Завантажити PDF версію]