Як відображати активи в бухгалтерському обліку відповідно до міжнародних стандартів, що регулюють фінансові звітність, і на базі концепці

Кожній статті активів у балансі відповідає певна величина вартості. Ця вартість визначається як сума вартості активів відповідного типу (наприклад, основних коштів, нематеріальних активів і т.д.).

Як було показано нами (див. попередні номери «РЦПУ»), активи компанії являють собою об'єкти економічних відносин, що перебувають у ситуації 1 (об'єкт контролюється суб'єктом). Тому відносно них може бути прийняте економічне рішення одного з двох якісно різних типів:

а) продовжувати здійснення контролю над активом – економічне рішення типу R11;

б) припинити здійснення контролю над активом – економічне рішення типу R10.

Таким чином, будь-якому активу можна поставити у відповідність дві вартості: вартість економічного рішення R11 і вартість економічного рішення R10 [2; 3].

За якою саме з цих двох величин вартості економічних рішень – R11 і R10 – актив має бути відображений у бухгалтерському обліку?

Для відповіді на це запитання звернімося до Міжнародних стандартів, що регулюють фінансову звітність. У МСФЗ можна виділити два основні підходи до відображення активів у бухгалтерському обліку. Один із підходів, по суті, поданий через принцип обачливості, зафіксований у Принципах підготовки до складання фінансової звітності МСФЗ: «Обачливість – це запровадження певного ступеня обережності в процес формування суджень, необхідних для вчинення розрахунків, які необхідні в умовах невизначеності так, щоб активи… не були завищені» [1, с.42]. Таким чином, згідно з принципом обачливості активи повинні відображуватися у бухгалтерському обліку за меншою з двох величин вартості економічних рішень R11 і R10. Відображення активів у відповідності з принципом обачливості можна представити такими концептуальними формулами (рис. 1).

Протилежний підхід до відображення активів у бухгалтерському обліку представлено у МСФЗ 36 «Знецінення активів». Сфера застосування цього стандарту поширюється на всі активи компанії, крім запасів; активів, що виникають з контрактів на будівництво; відкладених податкових активів (вимог); активів, що виникають з винагородження робітників; фінансових активів, включених до сфери застосування МСФЗ 32 «Фінансові інструменти: розкриття і надання інформації» [1, с.846]. Відповідно до МСФЗ 36 «Знецінення активів» активи мають відображатися за «відшкодовуваною величиною», яка являє собою «більше з двох значень: чистої продажної ціни активу і його цінності використання» [1, с. 848]. Поняття чистої продажної ціни визначене в указаному стандарті так: «Чиста продажна ціна – це сума, яка може бути отримана від продажу активу, під час учинення угоди між добре обізнаними, бажаючими здійснити ...

[Завантажити PDF версію]